Діагностуємо гострий апендицит у дітей

Гострий апендицит трапляється у дітей всіх вікових категорій,проте у дітей грудного віку він зустрічається дуже рідко. Частота захворюваності збільшується і досягає своєї вершини у віці 9-12 років.

У дітей гострий апендицит проявляється більш бурхливо ніж у дорослих. Це зумовлено ще не зрілим імунітетом до інфекції, слабкими пластичними властивостями дитячої очеревини, недостатнім розвитком великого сальника, який не досягає до червоподібного відростка і не бере участь у відмежуванні інфекційного вогнища.

Клініка даного захворювання різна і багато в чому залежить від реактивності організму, анатомічного розташування апендикса та віку дитини. Найбільш складною є симптоматика в дітей перших трьох років життя.

Важливою особливістю клініки в дітей раннього віку є переважання загальних симптомів над місцевими, причому часто зміни загального стану настільки виражені, що думати за наявність гострої хірургічної патології не доводиться. Зазвичай в дітей цього віку прямих ознак болю немає, хоча при їх наявності вони не можуть їх чітко локалізувати.  Дитина стає капризною, в’ялою, малоактивною, погано спить і їсть. Стійким симптомом є блювання, нерідко багаторазове. Кількісні та якісні розлади випорожнень пов’язані з деструктивним процесом у відростку.

Переважно хвора дитина лежить, намагається не змінювати положення, щоб не посилити біль. Язик підсихає та обкладений, хоча може бути не зміненим. Явища м’язевого дефансу передньої черевної стінки та парезу кишок при розвитку перитоніту теж характерні для перебігу гострого апендициту у дітей.

Важливим і часто вирішальним симптомом є пасивне напруження передньої черевної стінки в правій здухвинній ділянці, що важливо у дітей від диференціювати від активного. Для виявлення цього симптому важливо знайти контакт з дитиною. Тому при зборі анамнезу у батьків і обстеженні маленького пацієнта слід проявити терплячість і лагідність, пальпацію проводити без різких рухів, використовувати «відволікаючі прийоми» стосовно дитини. Таким чином можна виявити пасивне напруження м’язів передньої черевної стінки.  

При невпевненості з діагнозом, перш ніж відмовитися від думки про наявність гострого апендициту, слід оглянути дитину повторно, через певний проміжок часу, намагатися поспостерігати за її поведінкою в палаті, за положенням, яке займає дитина в ліжку.  Інколи доводиться пальпувати живіт малюка на руках у матері.  

При неможливості ввійти в довіру дитини через її неспокій або виражений негативізм, допустимим є огляд в умовах медикаментозного сну. Для цього через пряму кишку (в присутності лікаря) після очисної клізми вводять 3% розчин хлоралгідрату з розрахунку: дітям до 1 року – 10-15 мл, 1-2 роки – 15-20 мл, 2-3 роки – 20-25 мл.  При наявності гострого апендициту пасивне напруження м’язів передньої черевної стінки утримується і під час сну. Зберігається й болючість в правій здухвинній ділянці – дитина відкидає руку лікаря, стогне або частково прокидається ("симптом сторожової руки").

Маленьким пацієнтам при болю в животі рекомендовано після попереднього огляду і пальпації живота поставити гіпертонічну клізму. Після дефекації або відходження газів слід знову оглянути хворого. Досить часто після цього клінічна картина різко змінюється: дитина стає спокійнішою, живіт м’який, доступний пальпації у всіх відділах і питання про вірогідність гострого апендициту відпадає. Тому використання клізми є серйозним діагностичним заходом.

Для попередження діагностичної помилки при гострому апендициті лікар, в першу чергу, має виключити наявність у дитини іншого захворювання, яке може себе схожим чином проявляти. Найчастіше доводиться проводити дифдіагностику з ГРВІ, ангіною, гельмінтною інвазією, копростазом і кишковою колікою, гострою дизентерією, пневмонією. Тому фактично в більшості випадків необхідна консультація педіатра для попередження грубих діагностичних помилок.