ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЕКСТРАНІЛ
(EXTRANEAL)
Склад:
діючі речовини: ікодекстрин, натрію хлорид, кальцію хлорид, магнію хлорид, натрію лактат;
1000 мл розчину містять ікодекстрину 75 г, натрію хлориду 5,4 г, кальцію хлориду (2Н2О) 0,257 г, магнію хлориду (6H2O) 0,051 г, натрію лактату 4,5 г;
допоміжні речовини: вода для ін’єкцій, кислота хлористоводнева концентрована або натрію гідроксид.
Лікарська форма. Розчин для перитонеального діалізу.
Фармакотерапевтична група. Розчини для перитонеального діалізу.
Код АТС B05D А.
Клінічні характеристики.
Показання.
Для постійного амбулаторного перитонеального діалізу (ПАПД) або автоматизованого перитонеального діалізу (АПД) при лікуванні хворих із хронічною нирковою недостатністю, особливо тих, які мають низький рівень ультрафільтрації при застосуванні розчинів глюкози.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до полімерів на основі крохмалю та/або ікодекстрину, інших компонентів препарату, індивідуальна непереносимість мальтози або ізомальтози, хвороба накопичення глікогену, існуючий тяжкий лактоцидоз. Екстраніл протипоказаний також пацієнтам, які перенесли абдомінальні хірургічні операції протягом місяця, що передував початку терапії та пацієнтам з абдомінальними фістулами, пухлинами, відкритими ранами, килами або іншими станами, що порушують цілісність черевної стінки, черевної або внутрішньочеревної порожнини.
Не рекомендується застосовувати препарат для лікування пацієнтів з гострою нирковою недостатністю.
Cпociб застосування та дози.
Екстраніл призначений тільки для інтраперитонеального введення і не може бути введений внутрішньовенно.
Вид терапії, періодичність лікування, об'єм заміни, тривалість перерви між сеансами та самого діалізу повинні визначатися та контролюватися лікарем.
Розчин для перитонеального діалізу слід нагріти у захисному пакеті до температури 37 °C для комфортного введення пацієнту. Однак можна використовувати тільки сухе тепло (наприклад, нагрівальну пластинку, нагрівальну поверхню). Розчини не можна нагрівати у воді чи у мікрохвильовій печі.
Всю процедуру треба виконувати з дотриманням суворих правил асептики та гігієни. Екстраніл, як i будь-який засіб для парентерального введення, необхідно оцінити візуально щодо відсутності мікрочасток i зміни кольору перед вливанням (розчин повинен бути прозорим). Не можна застосовувати розчин, якщо він знебарвлений, каламутний, містить сторонні частинки або мішок має ознаки протікання, а також у разі пошкодження пакування.
Екстраніл рекомендується застосовувати при ПАПД, як правило, вночі, а при АПД - протягом тривалої денної процедури. Застосування препарату для лікування дорослих пацієнтів i пацієнтів літнього віку обмежене однією процедурою на добу. Об’єм препарату, що підлягає інстиляції, залежить від зросту та маси тіла пацієнта i зазвичай становить 2 л. Він вводиться протягом приблизно 10-20 хвилин зі швидкістю, комфортною для пацієнта. Пацієнтам з масою тіла понад 75 кг можна вводити 2,5 л розчину. Об’єм препарату, що вводиться, треба зменшити до 1,5 л, якщо пацієнт відчуває дискомфорт у черевній порожнині (відчуття напруження). Рекомендований час перебування розчину у черевній порожнині при ПАПД становить 6-12 годин, а при АПД - 14-16 годин. Дренаж рідини відбувається за законами гравітації також зі швидкістю, комфортною для пацієнта. Рідину, що дренується, слід перевірити відносно наявності фібрину або скаламутнення, що може вказувати на наявність інфекції або асептичного перитоніту.
Побічні реакції.
Побічні реакції, зареєстровані під час проведення клінічних досліджень (в яких приймали участь 493 пацієнти), є такими, що вважаються пов'язаними з використанням Екстранілу або з виконанням процедури перитонеального діалізу.
Інфекції та інвазії: підвищенням температури тіла, фурункул, інфекція.
Розлади крові і лімфатичної системи: анемія, лейкоцитоз, еозинофілія.
Розлади з боку ендокринної системи: розлади паращитовидної залози.
Розлади метаболізму: дегідратація, гіповолемія, гіпоглікемія, гіпонатріємія, гіперглікемія, гіперволемія, анорексія, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіпопротеінемія.
Психіатричні розлади: анормальне мислення, збудженість, знервованість.
Розлади з боку нервової системи: запаморочення, головний біль, гіперкінез, парестезія, агевзія.
Розлади з боку органа слуху: шум у вухах.
Кардіальні розлади: серцево-судинні розлади, тахікардія.
Судинні розлади: артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія.
Порушення з боку дихальної системи: набряк легень, задишка, кашель, гикавка, легеневі розлади.
Шлунково-кишкові розлади: абдомінальний біль, розтягнення черевної порожнини, непрохідність кишечнику, перитоніт, кров`яний перитонеальний ексудат, пронос, виразка шлунка, гастрит, блювання, запор, диспепсія, нудота, сухість у роті, метеоризм.
Зміни з боку шкіри і підшкірних тканин: ексфоліативний дерматит, висипання, свербіж, кропив'янка, бульозний дерматит, псоріаз, макулярно-папульозні висипання, виразки шкіри, екзема, ураження нігтів, ураження шкіри, сухість шкіри, знебарвлення шкіри.
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: кістковий біль, м’язові судоми, міалгія, біль у шиї.
Розлади з боку сечовидільної системи: біль у ділянці нирок.
Загальні розлади і місцеві реакції: периферичний набряк, астенія, біль у грудній клітці, ускладнення, пов’язані із введенням катетера, набряк обличчя, набряк, біль.
Лабораторні дані: зниження об’єму сечовиділення, зміни показників лабораторних досліджень, підвищення рівнів аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази, підвищення рівня лужної фосфатази крові, зміни показників функції печінки, зниження або збільшення ваги.
Отруєння і процедурні ускладнення: пошкодження.
Крім того, у постмаркетинговому досвіді застосування спостерігалися такі побічні реакції:
Інфекції та інвазії: грибкові перитоніти, бактеріальні перитоніти, інфікування ділянки катетера.
Розлади крові і лімфатичної системи: тромбоцитопенія, лейкопенія.
Розлади імунної системи: гіперчутливість, сироваткова хвороба.
Розлади метаболізму: гіпоглікемічний шок, дисбаланс рідини, рідинне перевантаження.
Розлади з боку нервової системи: гіпоглікемічна кома, відчуття печіння.
Розлади з боку органа зору: нечіткість зору.
Порушення з боку дихальної системи: бронхоспазм, стридор.
Шлунково-кишкові розлади: склерозуючий інкапсулюючий перитоніт, асептичний перитоніт, каламутність перитонеальної рідини, непрохідність кишечнику, асцит, пахова грижа, дискомфорт у животі.
Зміни з боку шкіри і підшкірних тканин: токсичний епідермальний некроліз, мультиформна ексудативна еритема, ангіоневротичний набряк, генералізована кропив'янка, медикаментозні висипання (включаючи токсичні, макулярні, папульозні, еритематозні, ексфоліативні, бульозні), свербіж, лущення шкіри, дерматит (включаючи алергічний і контактний), періорбітальний набряк, набряк обличчя, еритема, оніхомадезис, тріщини шкіри, пухирі.
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: артралгія, біль у спині, кістково-м’язовий біль.
Розлади репродуктивної системи: набряк пеніса, набряк мошонки.
Загальні розлади і місцеві реакції: відчуття дискомфорту, гарячка, озноб, тривога, зниження ефективності чи неефективність ліків, що виводяться під час перитонеального діалізу, еритема у місці введення катетера, запалення та біль у зоні введення катетера.
Отруєння і процедурні ускладнення: взаємодія з матеріалом катетера або магістралі.
Передозування.
Даних щодо ефектів передозування немає. Проте тривале застосування більше 1 мішка Екстранілу за 24 години збільшить рівні карбогідратних метаболітів і мальтози. Вплив такого зростання невідомий, але може спостерігатися підвищення осмоляльності плазми. Введення надлишкового об’єму Екстранілу в черевну порожнину може супроводжуватися здуттям, відчуттям переповнення живота та/або зниженням частоти дихання, а також посиленням побічних ефектів.
Лікування надлишкового введення Екстранілу проводять шляхом виведення розчину з черевної порожнини у дренажний мішок.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Немає достатніх даних щодо застосування Екстранілу вагітним або жінкам, які годують груддю. Перед призначенням Екстранілу лікар має ретельно оцінити потенційний ризик та користь для кожної пацієнтки/плода індивідуально.
Діти.
Безпека і ефективність застосування дітям не встановлені, тому препарат не рекомендований для застосування дітям.
Особливості застосування.
Лікування Екстранілом проводиться під обов’язковим контролем лікаря з дотриманням суворих правил асептики та гігієни. Екстраніл повинен призначатися лише внутрішньоперитонеально. Не для внутрішньовенного призначення!
Перитонеальний діаліз слід проводити з обережністю пацієнтам з:
1) абдомінальною патологією, що включає пошкодження очеревини і діафрагми внаслідок операції, уродженої вади або травми – до повного одужання, абдомінальними пухлинами, інфекцією черевної стінки, грижами, каловими норицями або колостомією, збільшеними полікістозними нирками та іншими станами, що порушують цілісність стінки черевної порожнини, поверхні очеревини або внутрішньочеревної порожнини;
2) іншими станами, включаючи нещодавню корекцію аневризми аорти і тяжкі захворювання легенів.
Як і інші розчини для ПД, Екстраніл слід призначати з обережністю та лише після ретельного зіставлення потенційної користі лікування з можливим ризиком для пацієнтів з порушенням травної діяльності, функції дихання або з дефіцитом калію. Пацієнтам слід уникати надмірної або недостатньої гідратації. Посилена ультрафільтрація, особливо в пацієнтів літнього віку, може призвести до дегідратації, що матиме наслідком гіпотензію або можливі неврологічні симптоми.
Треба реєструвати точний баланс рідини та контролювати масу тіла.
Калій не входить до розчину Екстраніл через ризик розвитку гіперкаліємії. При нормальному сироватковому рівні калію або гіпокаліємії після ретельної оцінки сироваткового та загального рівня калію можна вводити додатково калію хлорид (у концентраціях до 4 мЕк/л) для попередження тяжкої гіпокаліємії, але тільки за призначенням лікаря.
Слід періодично перевіряти рідинні і гематологічні показники, формулу крові та концентрації електролітів, включаючи магній і бікарбонати. Якщо сироваткові рівні магнію низькі, можна призначити пероральний прийом магнієвих добавок чи розчини для перитонеального діалізу, що містять вищі концентрації магнію.
Під час проведення перитонеального діалізу можуть втрачатися білок, амінокислоти, водорозчинні вітаміни та інші медикаменти, що потребує їх поповнення.
Хворі на цукровий діабет часто потребують введення додаткового інсуліну для підтримки рівня глікемії під час перитонеального діалізу. Перехід з розчину для ПД на основі глюкози на Екстраніл може вимагати корекції звичайної дози інсуліну. Інсулін можна вводити інтраперитонеально.
Визначення рівня глюкози в крові слід здійснювати методом, специфічним для глюкози, щоб виключити вплив мальтози. Не можна використовувати методи, що базуються на глюкозо-дегідрогеназа-піролохінолінхіноні (GDH PQQ) або глюкозо-барвник-оксидоредуктазі. При використанні методів, що базуються на GDH PQQ чи глюкозо-барвник-оксидоредуктазі, застосування Екстранілу може призвести до визначення помилково високих показників глюкози. Це, у свою чергу, підвищує необхідність в інсуліні. Застосування інсуліну у кількості більшій, ніж потрібно, спричиняє гіпоглікемію, внаслідок чого – втрату свідомості, кому, неврологічне пошкодження і летальний наслідок. Крім того, помилково високе значення глюкози у крові у результаті впливу мальтози може замаскувати справжню гіпоглікемію, яка буде розвиватися з відповідними наслідками. Рекомендується перевірити відповідний розділ інструкції комплекту для визначення глюкози, аби впевнитися, що там не зазначена несумісність з ПД-терапією ікодекстрином.
Помилково підвищені рівні глюкози можуть вимірюватись до двох тижнів після припинення терапії Екстранілом (ікодекстрином), якщо для визначення рівнів глюкози використовуються методи на основі GDH-PQQ або глюкозо-барвник-оксидоредуктазі та тестові стрічки. Оскільки в лікарнях можуть використовуватися засоби для визначення рівнів глюкози на основі GDH-PQQ або глюкозо-барвник-оксидоредуктазі, важливо, щоб лікарі, які призначають перитонеальний діаліз з використанням Екстранілу (ікодекстрину), уважно вивчили інформацію про систему для визначення рівня глюкози, що застосовується для таких пацієнтів, включаючи інформацію про тестові стрічки, для визначення системи, яку можна використовувати разом з Екстранілом (ікодекстрином).
Для уникнення неналежного призначення інсуліну навчіть пацієнтів попереджувати лікарів про взаємодію, щойно їх приймають до лікарні.
У деяких пацієнтів спостерігалося зменшення рівня натрію та хлориду у сироватці крові. Хоча такі зменшення вважалися клінічно незначними, рекомендується регулярно перевіряти рівень електролітів у сироватці.
Відзначалося також зменшення рівнів амілази у сироватці як загальне спостереження у пацієнтів при лікуванні за допомогою ПД протягом тривалого часу. Це зменшення, як повідомляється, не супроводжується будь-якими побічними ефектами. Проте невідомо, чи може субнормальний рівень амілази замаскувати зростання амілази у сироватці, як це часто відбувається при гострому панкреатиті. Під час клінічних випробувань іноді спостерігалося зростання рівня лужної фосфатази у сироватці приблизно на 20 МО/л. Були окремі випадки, коли підвищені рівні лужної фосфатази асоціювалися з підвищеними рівнями глутаматоксалоацетатамінотрансферази (SGOT) сироватки крові.
Із застосуванням Екстранілу асоціюються перитонеальні реакції, включаючи абдомінальні болі, та скаламутнення відпрацьованої рідини з бактеріями (септичний перитоніт) або без них (асептичний перитоніт). У разі перитонеальних реакцій пацієнт має зберегти мішок з ікодекстрином після дренажу разом з його серійним номером i звернутися до лікаря з метою аналізу рідини у дренажному мішку.
Дренажну рідину слід перевіряти відносно наявності фібрину або скаламутнення, що може вказувати на можливість інфекції або асептичного перитоніту. У випадку перитоніту вибір і дозу антибіотиків необхідно базувати на результатах ідентифікації збудників і досліджень чутливості окремих мікроорганізмів, якщо це можливо. На період очікування результатів ідентифікації збудників слід призначити антибіотики широкого спектра дії. Початок лікування антибіотиками має бути клінічним рішенням, що базується на тому, чи є підозра на інфекцію. Якщо інші можливі причини скаламутнення рідини виключені, застосування Екстранілу необхідно припинити до проведения оцінки цього ефекту. Якщо після припинення використання Екстранілу рідина знову стала прозорою, препарат не можна вводити знову (або ж тільки під ретельним наглядом). Якщо при повторному введенні Екстранілу скаламутнення виникло знову, препарат більше не можна призначати цьому пацієнту. Необхідно проводити терапію, альтернативну ПД, i ретельно наглядати за пацієнтом.
Рідкісним ускладененням перитонеального діалізу вважається інкапсульований перитонеальний склероз. Повідомлялося про випадки інкапсульованого перитонеального склерозу у пацієнтів, яким застосовували розчини для перитонеального діалізу, в тому числі Екстраніл. Повідомлялося також про нечасті летальні випадки.
Пацієнтів з тяжкими лактоцидозами не слід лікувати діалізними розчинами на основі лактату. Перед початком та під час лікування розчинами для перитонеального діалізу на основі лактату рекомендується ретельно обстежувати пацієнтів у станах, що підвищують ризик розвитку лактацидозу (наприклад, гостра ниркова недостатність, уроджені вади метаболізму, терапія певними препаратами, такими як метформін та інгібіторами нуклеозид/нуклеотидревертази) на предмет розвитку лактацидозу.
При призначенні розчину кожному окремому пацієнту слід взяти до уваги потенційну взаємодію між усіма препаратами, призначеними цьому пацієнту. У пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди, слід ретельно перевіряти сироваткову концентрацію калію. Наприклад, швидке виведення калію може спричинити аритмію у кардіологічних пацієнтів, які приймають глікозиди наперстянки чи інші подібні ліки; при цьому токсичність наперстянки може маскуватися симптомами гіпомагніємії чи гіпокальціємії. Таким чином, деякі зміни концентрації електролітів унаслідок діалізу можуть послаблювати симптоми передозування наперстянки. Навпаки, якщо рівень калію низький чи рівень кальцію високий, токсичність можуть спричинити навіть незначні дози наперстянки.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, яким проводять перитонеальний діаліз, можуть спостерігатися побічні ефекти, що можуть впливати на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Дослідження взаємодії Екстранілу з іншими препаратами не проводились. Проте концентрацію в крові лікарських засобів, що виводяться за допомогою діалізу, можна зменшити. У пацієнтів, які застосовують серцеві глюкозиди, необхідно ретельно перевіряти рівні калію та кальцію у плазмі. Для усунення впливу мальтози вимірювання рівня глюкози в крові слід проводити глюкозо-специфічним методом. При застосуванні Екстранілу не можна використовувати методи вимірювання глюкози, що базуються на глюкозо-дегідрогеназа-піролохінолінхіноні (GDH PQQ) або глюкозо-барвник-оксидоредуктазі.
У пацієнтів, які лікувалися Екстранілом, спостерігалось помітне зниження сироваткової активності амілази.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Екстраніл є розчином ікодекстрину (полімер глюкози), що діє як осмотичний агент при інтраперитонеальному введенні. Екстраніл вводиться у черевну порожнину пацієнта i залишається там на визначений час. Надлишкова вода та токсичні речовини завдяки осмосу та дифузії проникають через перитонеальну мембрану (очеревинну) у черевну порожнину i розчиняються в Екстранілі.
7,5 % розчин є приблизно ізоосмолярним до сироватки, що дозволяє здійснювати ультрафільтрацію тривалістю до 12 годин. Порівняно з гіперосмолярними розчинами глюкози відзначається зниження у калорійному навантаженні.
Об’єм виробленого ультрафільтрату однаковий порівняно з таким при застосуванні 3,86 % розчину глюкози для постійного амбулаторного перитонеального діалізу (ПАПД), однак вміст глюкози в крові та рівень інсуліну не змінюються.
Фармакокінетика. Рівень ікодекстрину в крові досягає стабільної концентрації після 7-10 днів щоденного застосування препарату. Полімер гідролізується амілазою. Рівень олігомерів плазми становить 1,8 мг/мл; відзначалося збільшення мальтози у сироватці крові (G2) до 1,1 мг/мл, але значних змін осмоляльності сироватки не спостерігалось.
При застосуванні препарату в режимі автоматизованого перитонеального діалізу (АПД) рівні мальтози становили 1,4 мг/мл, але без значних змін осмоляльності сироватки.
Результати впливу підвищених рівнів мальтози та ікодекстрину у плазмі невідомі, але немає підстав вважати їх шкідливими.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний до жовтуватого відтінку розчин.
Несумісність.
Якщо визнано доречним введення додаткових компонентів, використовуйте асептичну техніку.
Щоб отримати повну інформацію про додаткові компоненти, зверніться до вказівок із застосування допоміжних речовин. Деякі додаткові компоненти можуть бути несумісними з Екстранілом.
Додавання калію
Калій не входить до складу Екстранілу, оскільки діаліз може проводитися для корекції гіперкаліємії. У випадку нормального сироваткового рівня калію або гіпокаліємії після ретельної оцінки сироваткового та загального рівня калію можна додатково вводити калію хлорид (у концентраціях до 4 мЕк/л) для попередження тяжкої гіпокаліємії. Рішення про додавання калію хлориду повинен приймати лікар після ретельної оцінки сироваткового рівня калію.
Додавання інсуліну
Додавання інсуліну до Екстранілу оцінювалось у 6 інсулінзалежних діабетичних пацієнтів на ПАПД з термінальною стадією хвороб нирок. Не відзначено впливу Екстранілу на абсорбцію інсуліну з черевної порожнини чи на здатність інсуліну контролювати рівень глюкози у крові. На початку лікування Екстранілом у пацієнтів, хворих на діабет, слід проводити належний моніторинг глюкози у крові та коригувати дозу інсуліну.
Додавання гепарину
Досліджень лікарської взаємодії у людей не проводилось. У дослідженнях іn vitro не виявлено доказів несумісності гепарину з Екстранілом.
Додавання антибіотиків
Формальних клінічних досліджень лікарської взаємодії не проводилось. У дослідженнях сумісності іn vitro з Екстранілом і деяких антибіотиків не виявлено впливу на мінімальну інгібуючу концентрацію для: ванкоміцину, цефазоліну, ампіциліну, ампіциліну/флукоксациліну, цефтазидиму, гентаміцину і амфотеріцину.
Термін придатності. 2 роки.
Препарат слід негайно використати після розкриття захисної упаковки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці. Не заморожувати. Не використовувати, якщо розчин непрозорий або контейнер пошкоджений.
Препарат призначений тільки для одноразового застосування.
Невикористані залишки знищити.
Упаковка.
По 1,5 л розчину у пластиковому мішку, обладнаному ін’єкційним портом i з'єднувачем, вкладеному у прозорий пластиковий пакет. По 6 комплектів у картонній коробці.
По 1,5 л розчину у пластиковому мішку, обладнаному ін’єкційним портом, з інтегрованим за допомогою двох магістралей i Y-з’єднувача порожнім пластиковим мішком для дренажу, вкладених у прозорий пластиковий пакет. По 6 комплектів у картонній коробці.
По 2 л розчину у пластиковому мішку, обладнаному ін’єкційним портом i з’єднувачем, вкладеному у прозорий пластиковий пакет. По 5 комплектів у картонній коробці.
По 2 л розчину у пластиковому мішку, обладнаному ін’єкційним портом, з інтегрованим за допомогою двох магістралей i Y-з’єднувача порожнім пластиковим мішком для дренажу, вкладених у прозорий пластиковий пакет. По 5 комплектів у картонній коробці.
По 2,5 л розчину у пластиковому мішку, обладнаному ін’єкційним портом i з’єднувачем, вкладеному у прозорий пластиковий пакет. По 4 комплекти у картонній коробці.
По 2,5 л розчину у пластиковому мішку, обладнаному ін’єкційним портом, з інтегрованим за допомогою двох магістралей i Y-з’єднувача порожнім пластиковим мішком для дренажу, вкладених у прозорий пластиковий пакет. По 4 комплекти у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Бакстер Хелскеа С.А.
Baxter Healthcare S.A.
Місцезнаходження.
Монін Роад, Каслбар, гр.Мейо, Ірландія.
Moneen Road, Castlebar, Co. Mayo, Ireland.