Гіповітамінози у дітей

Потреба дитячого організму у вітамінах вища, ніж у дорослих, що пов'язане з інтенсивним ростом та розвитком. Особливо висока потреба у вітамінах виникає у "критичні періоди", коли відбувається активна метаболічна перебудова (інтенсивний ріст, статеве дозрівання).

Розрізняють екзогенний (аліментарний) і ендогенний (внутрішній) гіповітаміноз.

Аліментарні гіповітамінози розвиваються внаслідок недостатнього надходження вітамінів з їжею при нераціональному харчуванні, частіше одноманітному молочному або вегетаріанському. Вони можуть бути пов'язані також із неправильним приготуванням і збереженням харчових продуктів (повторне підігрівання, кип'ятіння, тривале збереження звареної їжі). У рідкісних випадках розвиток гіповітамінозу може бути пов'язаний із тривалим застосуванням медичних засобів (сульфаніламіди, антибіотики, фенобарбітал, антациди та ін.).

Ендогенна вітамінна недостатність виникає внаслідок часткового руйнування ві­тамінів у травному тракті або внаслідок порушення їх всмоктування (резорбційний гіпо­вітаміноз), вона може бути також пов'язана із порушенням засвоєння вітамінів тканинами (дисиміляційна недостатність). Резорбційний гіповітаміноз може розвиватись на тлі таких захворювань, як гастрит із зниженою кислотоутворюючою функцією (гіповітаміноз В , С, РР, В12) або із значно підвищеною кислотоутворюючою функцією (гіповітаміноз А,С, РР). При хронічних захворюваннях гепатобіліарної системи частіше розвивається гіповітаміноз жиророзчинних вітамінів - А, К, Е, В. Полігіповітаміноз розвивається при таких захворюваннях, як целіакія та інші синдроми мальабсорбції. Дисиміляційний гіповітаміноз спостерігається при важких і тривалих інфекційних захворюваннях, особливо тих, що пере­бігають із значним підвищенням температури тала, а також при однобічному харчуванні з переважанням вуглеводів і нестачею білків.

В рідкісних випадках діагностують гіповітаміноз, пов'язаний зі спадковими дефектами обміну речовин, мутацією ферментів.

Клінічна картина гіповітамінозів характеризується різнобічною симптоматикою, яка дія окремих гіповітамінозів не завжди достатньо специфічна, тому діагностика гіповітамінозу часто досить складна. Практично всі гіповітамінози супроводжуються неспецифічними клінічними проявами,серед яких - незадовільне самопочуття, прояви інтоксикації, зниження резистентнос­ті до інфекційних захворювань, схильність до затяжного перебігу захворювань та їх хронізацїї, зниження розумової активності, а у маленьких дітей - затримка психомоторного розвитку.

Гіповітаміноз С

Клінічна картина гіповітамінозу С, окрім вищеперелічених неспецифічних симптомів, проявляється зниженням апетиту, капризністю, апатією, петехіальними висипами на тілі, кровоточивістю ясен, гіперестезією, болем в кістках, набряками на гомілках, дефіцитною анемією (через дефіцит заліза і фолатів), зниженням маси тіла.

Для підтвердження діагнозу досліджують резистентність капілярів (більше 15 петехій за пробою А. І. Нестерова свідчать на користь діагнозу), при наявності можливості проводять лабораторне визначення рівня вітаміну С в плазмі (менше 0,006 г/л) і в добовій сечі (менше 0,005 г).

Для лікування призначають повноцінне харчування, яке включає свіжі зелені овочі, фрукти, цитрусові, настій шипшини, ягоди (смородина, порічка, клюква). У перші 2-3 дні лікування вводять парентерально 100-150 мг аскорбінової кислоти, в подальшому 200-300 мг всереди­ну. Тривалість лікування залежить від важкості клінічних проявів і давності захворювання.

Гіповітаміноз А

Для клінічної картини гіповітамінозу А характерні блідість і сухість шкіри, її лущення, гнійничкові ураження, кератомаляція, зниження сутінкового зору, світлобоязнь, кон'юнктивіт, блефарит, апатія, анорексія, діарея, схильність до вірусних інфекцій, анемія, гепатоспленомегалія, зниження маси тіла, затримка психомоторного розвитку. Внаслідок метаплазії слизових оболонок можливий розвиток холе- і нефролітіазу.

Для діагностики бажане визначення рівня вітаміну А в сироватці крові (менше 0,7 мкм/л), каротину (менше 1 мкм/л).

Лікування гіповітамінозу А полягає у призначенні повноцінного харчування з включенням до раціону печінки, яєць, масла, сиру, риб'ячого жиру, молока, моркви, помідорів, шипшини, гороху. Вітамін А призначають по 500 МО двічі на день всередину.

При важких формах гіповітамінозу - до 25 000 МО на добу (500 МО на 1 кг маси тіла).

Гіповітаміноз В1

Найхарактернішими ознаками даного гіповітамінозу (хвороба бері-бері) є прояви ураження нервової системи - від гіперестезії і парестезії до розвитку поліневритів і паралічів. У дітей раннього та дошкільного віку можливі прояви менінгізму, судоми. Клінічна картина даного гіповітамінозу супроводжується анорексію, зригуваннями, блюваннями, закрепами, блідіс­тю, апатією, набряками підшкірної клітковини, проявами серцевої недостатності, вираженою м'язовою гіпотонією, задишкою, зниженням маси тіла, анемією, альбумінурією.

Для діагностики гіповітамінозу В,, окрім клінічної симптоматики, має значення лабо­раторне обстеження з визначенням рівня вітаміну В, в плазмі крові (менше 14,8 мкмоль/л), добовій сечі (менше 100 мкг) або в годинній кількості сечі (менше 10 мкг).

Лікування гіповітамінозу В1 полягає в забезпеченні повноцінного харчування, яке по­винне включати молоко, печінку, яєчний жовток, м'ясо, горіхи, бобові, хліб грубого помолу. Призначають вітамін B1 всередину по 5-10 мг двічі на день, а при наявності важкого дефіциту і серцевій недостатності — внутрішньом'язово 0,5 мл 5 % розчину один раз на день.

Гіповітаміноз В12

Клінічна картина гіповітамінозу В12 характеризується проявами мегалобластної ане­мії, яка супроводжується лейкопенією, гігантськими гіперсегментованими нейтрофілами, тромбоцитопенією. Типовими ознаками даного гіповітамінозу є глосит, атрофічний гастрит, периферична нейропатія з парестезіями, симптоми з боку ЦНС у вигляді депресії, галюцинацій, відставання у психомоторному розвитку, нерідко - судом.

Діагностика основується на клінічній картині, при наявності можливості діагноз підтверджується лабораторним визначенням рівня вітаміну В12 у плазмі крові (мепше 10 пмоль/л).

Лікування гіповітамінозу В12 включає налагодження повноцінного харчування із включенням до раціону печінки, нирок, м'яса, риби, сиру, молока, яєць, столового буряка. Вітамін В12 призначають по 5-8 мкг/кг внутрішньом'язово через день.

Гіповітаміноз В10

Недостатність фолієвої кислоти в організмі дитини призводить до розвитку макроцитарної мегалобластної анемії з тромбоцитопенією і гіперсегментованими нейтрофілами. Характерними ознаками цього гіповітамінозу є також глосит, стоматит, гінгівіт, хейлоз, виразковий гастрит і ентерит з профузними проносами, ураження нервової системи у вигляді невротичних симптомів (дратівливість, пригніченість, загальна слабкість, судоми). Важкі форми даного гіповітаміно­зу супроводжуються затримкою фізичного і розумового розвитку. Нерідко спостерігається себорейний дерматит з гіперкератозом.

Діагностика основується на клінічній картині і лабораторному визначенні рівня фолієвої кислоти в плазмі крові (менше 4,8 нмоль/л).

Для лікування необхідне налагодження повноцінного харчування із залученням до раціону зелені, овочів, столового буряка, бобових, яєць, сиру, горіхів, злакових каш. Призначають фолієву кислоту по 0,001-0,005г двічі на день і відповідні дози вітаміну В10 враховуючи особ­ливості метаболізму фолатів.

Гіповітаміноз РР

Недостатність нікотинової кислоти (пелагра) розвивається у дітей в разі браку в раціоні білків тваринного походження і проявляється ураженням шкіри - інтенсивною бурою пігмен­тацією на відкритих її ділянках, ороговінням, лущенням. Типовими для цього гіповітамінозу є глосит, афтозний стоматит, гіпоацидний гастрит, метеоризм, діарея. У важких випадках від­мічають затримку розвитку психіки, амімію, млявість, ослаблення сухожильних рефлексів.

Діагностика даного гіповітамінозу основується на клінічній картині і визначенні рівня метилнікотинаміду у добовій сечі (менше 4 мг) або в годинній кількості сечі (менше 0,3 мг).

Лікування полягає в призначенні дієти з оптимальною кількістю повноцінних білків і вітамінів, особливо комплексу В. Нікотинова кислота призначається переважно ентерально після їди по 0,005 - 0,05; 2-3 рази на добу протягом 2-3-х тижнів.

Гіповітаміноз Е

Недостатність токоферолу переважно виникає при патології травної системи (муковісцидоз, ентероколіт, дисбактеріоз, холестаз), квашіоркорі. У дітей перших місяців життя може проявлятись у вигляді гемолітичної анемії (порушена проникність клітинних мембран еритро­цитів), набряків, тромбоцитозу. У старших дітей відзначають м'язову слабкість, порушення ходи, парез окорухових м'язів, арефлексію, атаксію, дистрофію міокарда.

Для діагностики, окрім клінічної картини, досліджують рівень вітаміну Е в плазмі крові (менше 0,5 мг/л).

Для лікування необхідне налагодження повноцінного харчування, яке включає зелені листові овочі, горіхи, бобові, олію, яйця, м'ясо, печінку. Призначають всередину або внутрішньом'язово вітамін Е по 20 мг на добу у вигляді 5 %, 10 % чи 30 % олійних розчинів.

Гіповітаміноз К

Гіповітаміноз К як фізіологічне явище спостерігається у новонароджених, особливо у не­доношених. Він проявляється геморагічним синдромом, зумовленим недостатнім синтезом у печінці факторів згортання крові (протромбіну, проконвертину, дев'ятого і десятого факторів). У дітей трохи старшого віку можливий гіповітаміноз К внаслідок порушення функції печінки при тяжких її захворюваннях, при тривалому дисбактеріозі, глистяних інвазіях, а також при агресивній антибіотико-  і сульфаніламідній терапії.

Для діагностики, окрім клінічної картини, проводять лабораторне дослідження з ви­значенням протромбінового часу, вітамін К-залежних факторів (другого, сьомого, девятого і десятого), а також С і S- протеїнів.

Лікування даного гіповітамінозу включає повноцінне харчування з наявністю в раціоні зелених листяних овочів, моркви, томатів, свинячої печінки; лікування захворювань печінки, кишечника; призначення вікасолу по 1—3 мг/кг на добу 3 дні або вітамін К, всередину чи внутрішньом’язово.

Профілактика гіповітамінозів

Профілактика гіповітамінозів полягає в організації повноцінного вигодовування і харчування дітей з достатнім використанням овочів, фруктів, м'ясних і рибних продуктів. Спід враховувати те, що при інфекційних хворобах з тривалим підвищенням температури, при всіх хронічних захворюваннях, особливо травної системи, при тривалій антибіотико- і сульфані­ламідній терапії відзначається підвищена потреба у вітамінах. У цих випадках комплексна терапія має включати вітаміни С, В,, В2, В6, А у дозах, що перевищують вікову фізіологічну потребу у 2-3 рази. У дитячих закладах, лікарнях, пологових будинках, санаторіях передба­чається вітамінізація їжі додаванням до неї вітаміну С.