ГОСТРИЙ ГАЙМОРИТ (sinuitis acuta maxillaris seu highmoricis acuta)

 Гострий гайморит є найчастішою формою серед інших форм си­нуїту. До її місцевих проявів належать закладання носа, відчуття роз­пирання та болю в ділянці відповідної пазухи. У разі порушення дренажної функції пазухи та підвищення в ній тиску біль може бути значним, віддавати в зуби, око, скроневу та лобову ділянки на боці ура­ження. Під час нахиляння голови донизу біль може посилюватися. Спостерігаються виділення з носа: спочатку серозні, а потім гнійні. Внаслідок закупорювання слізно-носового каналу іноді виникає сльозоточивість та світлобоязнь. Нерідко хворі відзначають зниження нюху або його повну відсутність.

Загальними симптомами є погіршення самопочуття, особливо воно виражене в разі двобічного порушення носового дихання, підвищення температури тіла, яке супроводжується ознобом. Тем­пературна реакція може бути різною і залежить від стану імунної си­стеми організму.

Під час обстеження хворого на гострий гайморит іноді можна ви­явити припухлість щоки та біль при надавлюванні в ділянці собачої ямки (fossa canina). Під час передньої риноскопії визначається гіпе­ремія та набряк слизової оболонки носової порожнини. Під се­редньою носовою раковиною можна виявити скупчення гною у виг­ляді смужки. Іноді поява гною може спостерігатися тільки після анемізації слизової оболонки середньої носової раковини та нахи­ляння голови в здоровий бік. Але наявність гною в середньому носо­вому ході може бути зумовлена потраплянням його не тільки з вер­хньощелепної, але й з лобової пазух, передніх та середніх клітин решітчастого лабіринту. Для уточнення діагнозу необхідно провес­ти додаткове дослідження : ультразвукове, термографію, рентге­нографію приносових пазух, діагностичну пункцію верхньощелеп­ної пазухи з її промиванням.

Пункцію верхньощелепної пазухи проводять для визначення та евакуації її вмісту, дослідження функціонального стану природного вивідного отвору пазухи, атакож уведення в неї лікарських речовин. Маніпуляцію здійснюють за допомогою спеціальної голки Куліковського через нижній носовий хід після попередньої його анестезії шляхом змащування 2% розчином дикаїну та анемізації се­реднього носового ходу. Пункцію проводять на самій верхівці склепіння нижнього носового ходу на відстані 2-2,5 см від переднього кінця нижньої носової раковини. Голку спрямовують до зовнішнього кута орбіти того самого боку. Пункцію проводять леге­нько, обертовими рухами, при цьому кінець голки проникає через кісткову стінку в пазуху. Після проколу можливе відсмоктування шприцом вмісту пазухи, її промивання антисептичними розчинами. При цьому промивна рідина потрапляє в пазуху через пункційну голку, а виходить через природний отвір разом із вмістом. У тому разі, коли співустя не функціонує, в пазуху уводять іншу голку також че­рез нижній носовий хід і промивання здійснюють через 2 голки. Відомі ускладнення пункцій верхньощелеп­ної пазухи, до яких належать крово­теча, прокол через нижньоорбітальну або передню стінку пазухи, іноді в крилопіднебінну ямку. Найваж­чим ускладненням пункції є повітряна емболія судин мозку або сер­ця. Щоб цього уникнути, не варто з підсиленням нагнітати рідину в пазуху та уникати її продування після промивання.

З метою меншої травматизації, в разі необхідності тривалої пункції проводять катетеризацію верхньощелепної пазухи. Катетер уводять через просвіт голки Куліковського або безпосередньо на голці. За умо­ви підключення до катетера системи для внутрішньовенних інфузій можна проводити пролонговане промивання пазухи та уводити лікарські розчини.

Лікування гострого гаймориту, як правило, консервативне. Про­водять антибактеріальну терапію (антибіотики, сульфаніламідні препарати), призначають гіпосенсибілізувальну та болезаспокійли­ву терапію, за показаннями — серцеві та судинні препарати. Патогенетично обгрунтоване використання препаратів, які поліпшують мікроциркуляцію. Місцево застосовують судинозвужувальні засоби (адреналін, нафтизин, галазолін тощо), які уводять на турундах у ділянку середнього носового ходу. У пазуху під час пункції уводять розчини антибіотиків (ураховуючи чутливість до них мікрофлори), кортикостероїдні гормони, за наявності густого в'язкого секрету в пазусі — ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин тощо). Фізіотерапевтичні процедури (солюкс, УВЧ) призначають тільки за наявності належного відтоку виділень із пазухи. У хворих на одонтогенний гайморит обов'язково проводять санацію ротової порож­нини. Лікування амбулаторне, у разі важкого перебігу хвороби — в умовах стаціонару.

Показанням до екстреного хірургічного втручання є синусогенні орбітальні або внутрішньочерепні ускладнення. Хірургічне лікування показано також у хворих на гострий одонтогенний гайморит, усклад­нений остеомієлітом верхньощелепної кістки.