Гострий і хронічний фронтит

За етіологією, патогенезом та морфологічними змінами фронтит не відрізняється від гаймориту. Фронтит характеризується скаргами на біль у ділянці лоба, котрий посилюється внаслідок надавлювання чи перкусії стінок лобової пазухи. Головний біль може супроводжуватися сльозотечею та світлобоязню. Поява припухлості та гіперемія шкіри, що поширюються на внутрішній кут орбіти та верхню повіку, свідчать про поширений флебіт та можливий некроз кісткових стінок.

Під час передньої риноскопії визначається гіперемія та набряк сли­зової оболонки в ділянці середнього носового ходу, наявність гнійного виділення. Діагноз підтверджується даними рентгенографії, котрі до­зволяють диференціювати гострий фронтит з невралгією трійчастого нерва. При цьому завжди необхідно враховувати, що лобова пазуха може бути відсутньою (як варіант норми), що може призвести до серй­озних діагностичних помилок.

Лікування, як правило, консервативне. На тлі протизапальної те­рапії необхідно проводити анемізацію середнього носового ходу декілька разів на день. За відсутності ефекту лікування, що проводило­ся, показана пункція через орбітальну стінку чи трепанопункція лобо­вої пазухи через передню стінку. Трепанопункцію лобової пазухи про­водять за допомогою свердла з обмеженим проникненням у глибину тканин. Є спеціальний набір канюль для уведення в отвір та промиван­ня пазухи. Отвір зберігається, якщо необхідно продовжити лікування.

Хронічне запалення лобової пазухи виникає внаслідок стійкого по­рушення прохідності лобово-носового співустя, котре зумовлене різними патологічними перешкодами в ділянці середнього носового ходу. У період ремісії хворий може не пред'являти скарг, але найчастіше його турбують постійний головний біль та виділення з неприємним запахом із відповідної половини носа.

Під час лікування хронічного фронтиту в першу чергу необхідно створити всі умови для функціонування природного співустя. З цією метою в разі необхідності проводять підслизову резекцію носової пе­регородки, резекцію гіпертрофованої частини середньої носової рако­вини, видалення поліпів тощо.

За відсутності ефекту лікування та за наявності підозри на виник­нення внутрішньочерепного чи внутрішньоочного ускладнення прово­дять радикальну операцію на лобовій пазусі, найчастіше через зовнішній підхід. Операцію виконують як під загальним, так і під місцевим знеболюванням. Роблять дугоподібний розріз шкіри до кістки від середини брови до кореня носа. Распатором відсепаровують м'які тканини в межах розрізу. Потім за допомогою жолобуватого до­лота та молотка розкривають лобову пазуху з боку орбітальної стінки. Щипцями формують отвір, через який проводять огляд та видалення всього патологічного вмісту. Закінчують операцію накладанням широ­кого штучного співустя з носовою порожниною в ділянці лобового відростка верхньощелепної кістки, в яку уводять поліетиленову труб­ку. Рану пошарово зашивають. Трубка залишається в каналі впродовж З—4 тижнів для формування стійкого співустя та профілактики рецидиву захворювання.