ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ІЗОПТИН
(ISOPTIN)
Склад:
діюча речовина: 1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду 40 мг або 80 мг;
Фармакотерапевтична група. Селективний антагоніст кальцію з переважною дією на серце, похідне фенілалкіламіну. Код АТС С08D A01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Ішемічна хвороба
серця, включаючи: стабільну стенокардію напруження; нестабільну стенокардію
(прогресуюча стенокардія, стенокардія спокою), вазоспастичну стенокардію
(варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала), постінфарктну стенокардію у
пацієнтів без серцевої недостатності, якщо не показані b-адреноблокатори.
Аритмії:
пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь з
швидким атріовентрикулярним проведенням (за винятком синдрому
Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW).
Артеріальна
гіпертензія.
Протипоказання.
Кардіогенний
шок.
Гострий інфаркт
міокарда з ускладненнями (брадикардія, артеріальна гіпотензія, недостатність
лівого шлуночка).
II і III ступінь
атріовентрикулярної блокади (крім пацієнтів, яким імплантований штучний водій
ритму) та синоатріальної блокади.
Синдром слабкості
синусового вузла (крім пацієнтів, яким імплантований штучний водій
ритму).
Відома
гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого іншого компонента
препарату.
Застійна серцева
недостатність.
Мерехтіння/тріпотіння передсердь за наявності додаткових провідних
шляхів (WPW-синдром та LGL-синдром).
Під час лікування
Ізоптином не застосовувати одночасно внутрішньовенно β- адреноблокатори (за
винятком інтенсивної терапії).
Спосіб застосування та дози.
Дози підбираються індивідуально для
кожного пацієнта. Препарат слід приймати не розсмоктуючи та не розжовуючи з
достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянка води, в жодному випадку не
грейпфрутовий сік), краще за все під час або відразу після
їжі.
Дорослі та підлітки з масою тіла більше 50 кг:
Ішемічна хвороба серця, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія,
тріпотіння/мерехтіння передсердь
Рекомендована добова доза становить 120 –
480 мг, розподілених на 3 – 4 прийоми. Максимальна добова доза - 480
мг.
Артеріальна
гіпертензія
Рекомендована добова доза становить 120 –
360 мг, розподілених на 3 прийоми.
Діти старшого дошкільного віку до 6-ти років, тільки при порушеннях
серцевого ритму:
рекомендоване дозування в межах 80 – 120
мг на добу, розподілених на 2 – 3 разові дози.
Діти 6–14 років, тільки при порушеннях серцевого
ритму: рекомендоване
дозування в межах 80 – 360 мг на добу розділених на 2 – 4 разові
дози.
Порушення функції печінки
У хворих з обмеженою функцією печінки в
залежності від ступеню тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та
подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких
випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та починати з
малих доз (наприклад, для хворих з обмеженою функцією печінки спочатку 2-3 рази
на день 40 мг, відповідно 80–120 мг на добу).
Не приймати препарат в положенні
лежачи.
Верапамілу гідрохлорид не можна призначати
хворим з інфарктом міокарда протягом 7 днів після події.
Після тривалої терапії препарат слід
відміняти, поступово знижуючи дозу.
Тривалість лікування визначається лікарем
індивідуально та залежить від стану пацієнта та перебігу
захворювання.
Побічні реакції.
Про наступні побічні реакції повідомлялось
при постмаркетинговому застосуванні верапамілу або в IV фазі клінічних випробовувань. Враховуючи
неможливість точного підрахунку пацієнтів при постмаркетинговому застосуванні
препарату, побічні реакції надані без підрахунку їх частоти, але класифіковані
за системами органів.
Розлади з боку серцево-судинної системи: AV-блокада І, II або III ступеня,
синусова брадикардія, зупинка синусового вузла, периферичні набряки, відчуття
серцебиття, збільшення частоти серцевих скорочень (тахікардія), артеріальна
гіпотензія, припливи крові, може розвинутися або загостритися серцева
недостатність.
Шлунково-кишкові розлади: виникнення нудоти, блювання,
запорів, біль, дискомфорт у животі, кишкова непрохідність, гіперплазія ясен
(гінгівіт та кровотеча).
Неврологічні розлади: може з’явитися головний біль, екстрапірамідні розлади, запаморочення,
парестезія, тремор.
Порушення з боку органа слуху та вестибулярного апарату: запаморочення, дзенькіт у
вухах.
Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини: ангіоневротичний набряк, синдром
Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, макулопапульозний висип, алопеція,
еритромелалгія, кропив’янка, свербіж, спостерігались крововиливи у шкіру або
слизові оболонки (пурпура).
Порушення з боку репродуктивної системи та молочних
залоз: еректильна
дисфункція, гінекомастія, галакторея.
Порушення з боку опорно-рухової системи і сполучної
тканини: міалгія,
артралгія, м¢язова слабкість.
Розлади з боку імунної системи: гіперчутливість.
Загальні розлади:
стомлюваність.
Дослідження:
підвищення рівнів печінкових ферментів та рівня пролактину в сироватці крові.
Одноразово повідомлялось з
постмаркетингових спостережень про параліч (тетрапарез), асоційований з
комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлене
проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар¢єр внаслідок пригнічення верапамілом
CYP3A4 та P-gp. Комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не
рекомендоване.
Передозування.
Симптоми отруєння при передозуванні
верапамілом залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті
детоксикаційні заходи, та віку пацієнта. Переважають такі симптоми:
значне зниження артеріального тиску, порушення серцевого ритму (брадикардія,
пограничні ритми з атріовентрикулярною дисоціацією та атріовентрикулярною
блокадою високого ступеня), які можуть спричинити шок та зупинку серця,
запаморочення свідомості до коматозного стану, ступор, гіперглікемія,
гіпокаліємія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок з набряком
легенів, порушення функції нирок та конвульсії. Терапевтичні заходи
спрямовані на видалення речовини з організму та відновлення стабільності
серцево-судинної системи. Загальні заходи: промивання шлунка рекомендується
навіть у разі, якщо минуло більше 12 годин з моменту прийому препарату і
моторика шлунково-кишкового тракту не визначається (відсутність кишкових шумів).
Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання,
дефібриляцію, кардіостимуляцію. Гемодіаліз не показаний. Можливе застосування
гемофільтрації та плазмаферезу (антагоністи кальцію добре зв’язуються з білками
плазми). Особливі заходи:
усунення кардіодепресивних впливів, артеріальної гіпотензії і брадикардії.
Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10 - 20 мл 10 % розчину
глюконату кальцію (2,25 – 4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення
або провести додаткову краплинну інфузію (наприклад, 5 ммоль/год). Додаткові
заходи: при AV-блокаді II і III ступеня, синусовій брадикардії, зупинці
серця застосовують атропін, ізопреналін, орципреналін або кардіостимуляцію. У
випадку артеріальної гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної
вазодилатації застосовують допамін (до 25 мкг/кг за хв), добутамін (до 15 мкг/кг
за хв) або норадреналін. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати
верхній межі норми або бути трохи вищими за норму. У зв’язку з вазодилатацією на
ранніх етапах здійснюється введення замісної рідини (розчин Рингера або
фізіологічний розчин).
Застосування у період вагітності або
годування груддю.
Препарат
не слід приймати в першому та
другому триместрах вагітності. Прийом в третьому триместрі вагітності – тільки в
разі крайньої потреби, коли результат перевищує ризик для матері та дитини.
Верапаміл проникає через плаценту та виявляється у пуповинній
крові.
Біологічно активна речовина проникає в
грудне молоко. Обмежені дані перорального прийому за участю людини свідчать, що
доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1 – 1% від
дози, прийнятої матір’ю),
тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю. Зважаючи на
ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю,
верапаміл під час годування груддю повинен застосовуватись тільки у разі
крайньої потреби для матері.
Діти. Ізоптин 40 мг або 80 мг застосовується у
дітей при порушеннях серцевого
ритму.
Особливості
застосування.
При застосуванні верапамілу та визначенні
його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам:
з AV-блокадою І
ступеня;
з артеріальною
гіпотензією (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт.
ст.);
з брадикардією
(частота серцевих скорочень менше 50 ударів за хвилину);
з тяжким ступенем
печінкової недостатності;
з порушеннями
нервово-м’язової провідності (міастенія (Myastenia gravis), синдром
Ітона-Ламберта, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена).
Хоча дані підтверджених порівняльних
досліджень показали, що ниркова недостатність не впливає на фармакокінетику
верапамілу у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, було
декілька повідомлень, які свідчать про те, що верапаміл у пацієнтів із нирковою
недостатністю повинен застосовуватися з обережністю та під ретельним наглядом.
Верапаміл не може бути виведений за допомогою гемодіалізу.
Під час застосування препарату слід
уникати вживання страв та напоїв з грейпфрутом. Грейпфрут може підвищити рівень
верапамілу гідрохлориду в плазмі крові.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом
або роботі з іншими механізмами.
Залежно
від індивідуальної реакції, здатність до керування транспортними засобами або
роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази
лікування, при підвищенні дози, при зміні гіпотензивного препарату,
а також при одночасному прийомі препарату з алкоголем.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види
взаємодій.
Верапамілу гідрохлорид метаболізується
цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є
інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомлялося про
клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися
підвищенням рівня верапамілу в плазмі крові, в той час як індуктори CYP3A4
спричинювали зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідний
моніторинг на предмет взаємодії з іншими лікарськими засобами.
Антиаритмічні засоби, b-адреноблокатори: взаємне посилення кардіоваскулярної дії
(атріовентрикулярна блокада високого ступеня, значне зниження частоти серцевих
скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску).
Хінідин: зменшення орального кліренсу хінідину
(~35%). Може розвинутися артеріальна гіпотензія, а у пацієнтів з гіпертрофічною
обструктивною кардіоміопатією – набряк легенів.
Флекаїнідин:
мінімальна дія на кліренс флекаїнідину в плазмі крові (<~10%); не впливає на
кліренс верапамілу в плазмі крові.
Метопролол:
збільшення AUC метопрололу
(~32,5%) та Смах (~41%) у пацієнтів зі
стенокардією.
Пропранолол:
збільшення AUC пропранололу
(~65%) та Смах (~94%) у пацієнтів зі стенокардією.
Гіпотензивні засоби, діуретики, вазодилятатори: посилення гіпотензивного
ефекту.
Празозин, теразозин:
додатковий гіпотензивний
ефект (празозин: підвищення
Смах празозину (~40%) без впливу на період напіввиведення;
теразозин: підвищення
AUC теразозину (~24%) та
Смах (~25%)).
Противірусні (ВІЛ) засоби: плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначають з
обережністю або може бути необхідним зниження дози
верапамілу.
Карбамазепін: підвищення рівня карбамазепіну,
підвищення нейротоксичних побічних ефектів карбамазепіну - диплопія, головний
біль, атаксія, запаморочення. Підвищення AUC карбамазепіну (~46%) у хворих з
рефрактерною парціальною епілепсією.
Літій: підвищення нейротоксичності
літію.
Протимікробні засоби:
Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин: можливе
підвищення рівнів верапамілу.
Рифампіцин:
можливе зниження гіпотензивного
ефекту. Зниження AUC верапамілу (~97%), Смах (~94%), біодоступності
після перорального застосування (~92%).
Колхіцин: комбіноване призначення з верапамілом не
рекомендоване через збільшену експозицію колхіцину.
Сульфінпіразон: підвищення
орального кліренсу верапамілу в 3 рази, біодоступності – на 60%. Може спостерігатися зниження гіпотензивного
ефекту.
Нейром’язові блокатори: можливе посилення дії через верапамілу
гідрохлорид.
Ацетилсаліцилова кислота: підвищена можливість
кровоточивості.
Етанол:
підвищення рівня етанолу в
плазмі крові.
Інгібітори
ГМГ-КоА редуктази: лікування інгібіторами ГМГ-КоА редуктази (симвастатин, аторвастатин,
ловастатин) у пацієнтів, які приймають верапаміл, повинно починатись з найнижчих
можливих доз та поступово збільшуватися. Якщо пацієнту, який вже приймає
верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА редуктази, слід врахувати
необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно концентрації
холестерину в плазмі крові.
Аторвастатин:
можливе
підвищення рівня аторвастатину.
Аторвастатин
збільшує AUC
верапамілу приблизно на 42,8 %.
Ловастатин:
можливе
підвищення рівня ловастатину.
Симвастатин:
збільшення AUC
симвастатину приблизно у 2,6 разу, Смах симвастатину – у 4,6
разу.
Флувастатин,
правастатин та розувастатин
не метаболізуються цитохромом CYP3A4
та не взаємодіють з верапамілом.
Дигоксин: у здорових
людей підвищується Смах дигоксину на
45-53%, Сss – на 42%,
AUC – на 52%.
Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~27%) та
екстраренального кліренсу (~29%).
Циметидин:
збільшується AUC R- (~25%) та
S-верапамілу (~40%) з
відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.
Антидіабетичні препарати
(глібурид):
підвищується
Смах глібуриду приблизно на 28 %, AUC – на
26%.
Теофілін: зниження орального та
системного кліренсу приблизно на 20%, у курців – на 11%.
Іміпрамін:
збільшення
AUC
(~15%) без впливу на активний метаболіт дезипрамін.
Доксорубіцин:
при одночасному застосуванні
доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~89%) та
Смах доксорубіцину в плазмі крові (~61%) у хворих з дрібноклітинним
раком легенів. У хворих в стадії прогресуючої пухлини значних змін
фармакокінетики доксорубіцину при одночасному внутрішньовенному застосуванні
верапамілу не спостерігається.
Фенобарбітал:
підвищує оральний кліренс верапамілу в 5 разів.
Буспірон:
збільшення AUC та Смах у 3-4
рази.
Мідазолам:
збільшення AUC у 3 рази та Смах – у 2 рази.
Алмотріптан:
збільшення AUC на 20%, Смах – на 24%.
Імунологічні
препарати:
Циклоспорин:
збільшення
AUC, Смах,
СSS приблизно на 45%.
Еверолімус, сіролімус, такролімус: можливе збільшення рівнів цих
препаратів.
Грейпфрутовий сік: збільшується AUC
R- (~49%) та S-верапамілу (~37%), збільшується
Смах R- (~75%) та
S-верапамілу (~51%) без зміни
періоду напіввиведення та ниркового кліренсу.
Звіробій
продірявлений: зменшується AUC R- (~78%) та
S-верапамілу (~80%) з
відповідним зниженням Смах.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Верапаміл блокує трансмембранний потік
іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладких м’язів судин. Він
безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично
затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда та непрямо впливає на зменшення постнавантаження. Завдяки блокуванню кальцієвих каналів
клітин гладкої мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда
посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій
знімається. Антигіпертензивна ефективність верапамілу зумовлена зменшенням опору
периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної
відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається.
Верапаміл чинить виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій
аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі,
внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або
частота скорочень шлуночків нормалізується. Нормальний рівень частоти серцевих
скорочень не змінюється або незначно знижується.
Фармакокінетика.
Верапаміл швидко та майже повністю
всмоктується в тонкому кишечнику. Ступінь всмоктування становить більше 90 %.
Середня абсолютна біодоступність у здорових людей після одноразового прийому
препарату становить 22%, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом
першого проходження. Біодоступність збільшується у 2 рази після багаторазового
прийому.
Максимальна концентрація у плазмі
досягається через 1 - 2 години після прийому таблеток з негайним вивільненням.
Період напіввиведення становить 3 - 7 годин при одноразовому та 4,5 - 12 годин –
при курсовому прийомі. Зв’язування з білками плазми – 90 %. Верапаміл майже
повністю метаболізується, внаслідок чого утворюються різні метаболіти. Серед цих
метаболітів тільки норверапаміл є фармакологічно активним (що було встановлено у
дослідах на собаках). Верапаміл та його метаболіти виводяться, в основному,
нирками, лише 3 - 4 % виводиться в незміненому вигляді. Близько 50 % введеної
дози виводиться протягом 24 годин, 70 % виводиться 5 днів. До 16 % препарату
виводиться з фекаліями. Нещодавно одержані дані свідчать, що немає різниці у
фармакокінетиці верапамілу у людей із здоровими нирками та у пацієнтів з
термінальною стадією ниркової недостатності. Період напіввиведення зростає у
пацієнтів з цирозом печінки завдяки низькому кліренсу та великому об’єму
розподілу.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні
властивості:
білі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою
оболонкою, з одного боку нанесено "40”, а з іншого -
товарний знак фірми;
білі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою
оболонкою, з одного боку нанесено "Isoptin 80”, з іншого -
товарний знак фірми вище риски.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25
°С.
Упаковка.
40 мг: по 20 таблеток у блістері, по 5
блістерів у картонній коробці або по
25 таблеток у
блістері, по 4 блістери у картонній коробці;
80 мг:
по 20 таблеток у блістері, по 5 блістерів у
картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Ебботт
ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина/Abbott
GmbH & Co. KG, Germany.
Місцезнаходження. 67061, Людвігсхафен, Німеччина / 67061,
Ludwigshafen,
Germany.