ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
КАМАФІЛ-50, КАМАФІЛ-100
(KAMAFIL-50, KAMAFIL-100)
Склад:
діюча речовина: sildenafil;
1 таблетка містить силденафілу цитрату у перерахуванні на силденафіл 50 мг або 100 мг;
допоміжні речовини: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль, натрію метилпарабен, натрію пропілпарабен, тальк, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят, аеросил, крохмаль (паста), гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксин, барвник – брильянт блакитний.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група.
Засоби, що застосовуються при еректильній дисфункції. Силденафіл. Код АТС G04B E03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування порушень ерекції, що визначаються як нездатність досягти та підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.
Для ефективної дії препарату потрібне сексуальне збудження.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої або до будь-якої з допоміжних речовин.
Завдяки впливу на обмін оксиду азоту/цГМФ силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів при їх одноразовому або тривалому застосуванні, тому його спільне призначення з донорами оксиду азоту, органічними нітратами або органічними нітритами у будь-якій формі постійно або періодично протипоказане.
Препарати для лікування порушень ерекції, в тому числі силденафіл, не слід застосовувати пацієнтам, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами серцево-судинних захворювань, такими як нестабільна стенокардія або тяжка серцева недостатність).
Препарат протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці через неартеріальну передню ішемічну оптичну нейропатію, незалежно від того, чи сталося це через попередній прийом інгібітора ФDE5, чи ні.
Безпека силденафілу не вивчалася у таких підгрупах пацієнтів, тому цим пацієнтам його застосування протипоказане: пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск < 90/50 мм рт. ст.), з нещодавно перенесеним інсультом або інфарктом міокарда та відомими спадковими дегенеративними захворюваннями сітківки, такими як пігментний ретиніт (менша частина таких пацієнтів має генетичне захворювання фосфодиестераз сітківки).
Спосіб застосування та дози.
Таблетки призначені для перорального прийому. Для реалізації ефекту cилденафілу необхідне статеве збудження.
Застосування дорослим. Рекомендована доза для дорослих становить 50 мг, яку приймають, у разі необхідності, приблизно за 1 годину до сексуальних дій. Враховуючи ефективність і переносимість, дозу можна збільшити до 100 мг або зменшити до 25 мг. За необхідності застосування дози 25 мг застосовують препарат у відповідному дозуванні.
Максимальна рекомендована доза становить 100 мг.
Максимальна рекомендована частота прийому – 1 раз на добу.
Активність препарату може виявлятися через більший термін при прийомі з їжею, порівняно з прийомом натщесерце.
Застосування пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну становить 30 - 80 мл/хв) режим дозування не змінюється. Оскільки у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижений, застосування препарату потрібно розпочинати з дози 25 мг.
Застосування пацієнтам з порушеннями функції печінки. Оскільки у пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс силденафілу знижений, наприклад, при цирозі, застосування препарату потрібно розпочинати з дози 25 мг.
Застосування пацієнтам, які використовують інші види лікування. Враховуючи ступінь взаємодії у пацієнтів, котрі отримують супутню терапію ритонавіром, рекомендується не перевищувати максимальну одноразову дозу 25 мг силденафілу протягом 48 годин. Стартову дозу 25 мг слід рекомендувати пацієнтам, які отримують супутнє лікування інгібіторами CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол).
З метою зменшення ризику розвитку постуральної гіпотензії слід досягти стабілізації стану пацієнтів на фоні терапії альфа-блокаторами до застосування силденафілу. Крім того, слід розпочати призначення препарату з найменших доз.
Застосування пацієнтам літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зміна дозування не потрібна.
Побічні реакції.
Побічні явища були транзиторними та помірними. Під час досліджень частота і тяжкість зростали при збільшенні дози. Найчастішими побічними ефектами були головний біль і припливи.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу.
З боку серцево-судинної системи: вазодилатація (припливи), пальпітація (відчуття серцебиття), тахікардія, артеріальна гіпотензія, синкопе, носові кровотечі.
З боку органа зору: аномальний зір (затуманення зору, підвищена чутливість до світла), хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольоровий зір), біль в очах, почервоніння очей.
З боку дихальної системи: риніт (закладеність носа).
З боку травного тракту: диспепсія, блювання.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи шкірні висипання).
З блоку репродуктивної системи: пролонгована ерекція та/або пріапізм.
При застосуванні препарату у дозах, що перевищують рекомендовані, небажані ефекти були подібні, але виникали частіше.
Застосування силденафілу не впливало на частоту захворюваності на інфаркт міокарда та показник летальності від серцево-судинних захворювань.
Передозування.
У дослідженнях на здорових добровольцях при разовому прийомі препарату у дозах до 800 мг небажані ефекти були подібними до тих, які спостерігалися при нижчих дозах силденафілу, але частота їх виникнення та ступінь тяжкості збільшувалися.
Лікування: симптоматична терапія. Слід зазначити, що діаліз не може прискорити виведення препарату, тому що силденафіл міцно зв’язаний з білками плазми і не виводиться з сечею.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Препарат не призначений для застосування жінкам.
Діти. Не застосовують дітям.
Особливості застосування.
Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих причин захворювання та призначення адекватного лікування необхідно ретельно вивчити історію хвороби пацієнта та провести ретельні медичні обстеження.
Для ефективності дії препарату необхідна сексуальна стимуляція.
Із сексуальною активністю пов’язаний певний ступінь ризику через можливість серцевого нападу. Отже, перш ніж розпочати курс будь-якого лікування порушень ерекції, лікар має перевірити стан серцево-судинної системи пацієнта. Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не слід застосовувати пацієнтам, для яких сексуальна активність небажана.
У період після впровадження препарату у широку медичну практику повідомлялося про серйозні серцево-судинні ускладнення, які за часом збігаються з прийомом силденафілу. До них належать інфаркт міокарда, раптова серцева смерть, вентрикулярна аритмія, цереброваскулярна геморагія та транзиторна ішемічна атака. Більшість, але не всі, з цих пацієнтів мали попередні серцево-судинні фактори ризику. Переважна кількість таких випадків спостерігалася протягом або одразу після сексуального навантаження, незначна частина – через короткий період після прийому силденафілу без сексуальної активності. Інші випадки траплялися через години або дні після використання силденафілу та сексуального навантаження. Таким чином, неможливо встановити пряму залежність таких випадків із застосуванням силденафілу, сексуальним навантаженням, з супутніми серцево-судинними захворюваннями, комбінацією цих факторів або іншими факторами.
У здорових добровольців при разовому прийомі силденафілу у дозах до 100 мг не виявлено клінічно суттєвих змін ЕКГ. Середнє максимальне зниження систолічного тиску у горизонтальному положенні після перорального прийому препарату у дозі 100 мг становило 8,34 мм рт. ст. Відповідна зміна діастолічного тиску у горизонтальному положенні становила 5,3 мм рт. ст. Нижче, ніж зазвичай, але короткочасно, артеріальний тиск знижувався у пацієнтів, які одночасно приймали нітрати.
У дослідженнях силденафіл виявляв системну вазодилатуючу дію, що призводила до минущого зменшення артеріального тиску. Цей ефект має невелике значення або взагалі не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення силденафілу лікар має ретельно зважувати ризик небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з певними супутніми захворюваннями, особливо на фоні сексуальної активності. Підвищена чутливість до вазодилататорів спостерігається у хворих із лівошлуночковою обструкцією (аортальний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія), а також із множинними проявами системної атрофії, що зустрічається у поодиноких випадках і проявляється тяжким порушенням автономного контролю артеріального тиску.
Препарат у дозі 100 мг 1 раз на добу при пероральному прийомі у пацієнтів з тяжкими захворюваннями серця (стеноз > 70 % щонайменше однієї коронарної артерії) знижує показники середнього систолічного тиску спокою та діастолічного тиску на 7 % і 6 % відповідно порівняно з вихідним рівнем. Середній легеневий систолічний тиск знизився на 9 %. Силденафіл не чинив ніякого ефекту на серцевий викид та кровотік у стенозованих коронарних артеріях, внаслідок покращання (приблизно на 13 %) аденозин-стимульованого резерву кровотоку (у коронарних артеріях з та без стенозу).
У хворих з еректильною дисфуцією та стабільною стенокардією, які регулярно приймали антиангінальні препарати (за винятком нітратів) та застосовували силденафіл 100 мг 1 раз на добу внутрішньо, було відзначено збільшення тривалості тредміл-тесту (19,9 сек; 95 % довірчий інтервал 0,9 - 38,9 сек) і середнього часу виконання вправи до загострення симптомів стенокардії 423,6 та 403,7 сек порівняно з плацебо.
У пацієнтів із супутньою артеріальною гіпертензією, які одночасно приймають два та більше антигіпертензивних препарати, силденафіл у дозі 100 мг 1 раз на добу внутрішньо покращував ерекцію на 71 %, збільшував кількість успішних сексуальних спроб на 62 %. Кількість побічних ефектів була однаковою порівняно з пацієнтами у інших популяціях, які приймали три та більше антигіпертензивних препаратів.
У всіх дослідженнях з використанням інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, повідомлялося про неартеріальну передню ішемічну невропатію зорового нерва (NAION), що є причиною зменшення або втрати зору. Більшість цих пацієнтів мали такі фактори ризику як зменшене співвідношення глибина/площа («застійний диск»), вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних судин, гіперліпідемія і куріння. Не було встановлено жодних причинних зв’язків між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 і виникненням NAION. Лікар має попередити пацієнтів, які вже мали прояви NAION, про можливий рецидив NAION. Пацієнтів необхідно попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.
У пацієнтів з віковою дегенерацією сітківки силденафіл у дозі 100 мг 1 раз на добу внутрішньо переноситься добре та не чинить клінічного ефекту при дослідженні зорових функцій у тестах (гострота зору, сітка Амслера, розпізнання кольору, «штучний потік світла», периметрія по Гамфрея та фотострес).
Силденафіл рекомендується застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують альфа-адреноблокатори, оскільки в деяких випадках це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Для того, щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою альфа-блокаторів до застосування силденафілу. Слід розпочинати застосування силденафілу з низьких доз. Крім того, лікарям необхідно розповідати пацієнтам, що робити у разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії.
У деяких пацієнтів з вродженим пігментним ретинітом відзначені генетичні дефекти фосфодіестерази сітківки. Немає жодної інформації щодо безпеки призначення силденафілу пацієнтам з пігментним ретинітом, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.
Дослідження тромбоцитів людини in vitro свідчать, що силденафіл посилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донатора NO). Немає жодної інформації з безпеки стосовно призначення силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або з гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.
Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляції, кавернозні фібрози або хвороба Пейроні), або пацієнтам, які мають захворювання, що можуть призвести до розвитку пріапізму (такі як серпоподібно-клітинна анемія, множинна мієлома або лейкемія).
Безпека та ефективність комбінацій силденафілу з іншими видами лікування для еректильної дисфункції не вивчалися, тому використовувати такі комбінації не рекомендується.
Після перорального прийому разової дози 100 мг силденафілу не спостерігалося ніякого впливу на рухливість та морфологічні властивості сперматозоїдів у здорових добровольців.
Раптове зниження та втрата слуху повідомлялися у незначній кількості випадків у постмаркетинкових дослідженнях при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більша частина цих пацієнтів мали фактори ризику для раптового зниження чи втрати слуху. Жодних причинних зв’язків застосування інгібіторів ФДЕ5 та раптового зниження та втрати слуху пацієнтів не встановлено. У випадку раптового зниження та втрати слуху пацієнтам слід рекомендувати припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами не проводилися.
Оскільки під час клінічних досліджень силденафілу спостерігалися запаморочення та порушення зору, пацієнти повинні знати свою реакцію на прийом препарату, перш ніж керувати автомобілем або працювати з механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.
Вплив інших препаратів на силденафіл. Дослідження in vitro: метаболізм силденафілу опосередковується головним чином цитохромом Р450 (CYP), а саме – його ізоформами 3А4 (основний шлях) та 2С9 (другорядний шлях). Отже, інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити виведення силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищити його виведення.
Дослідження in vivo: популяційний фармакокінетичний аналіз результатів клінічного дослідження продемонстрував зменшення кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні його з інгібіторами CYP 3А4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор CYP3А4, при супутньому прийомі силденафілу у дозі 50 мг здорових добровольців спричиняв збільшення його концентрації у плазмі на 56 %.
Коли призначали разову дозу 100 мг препарату з еритроміцином, специфічним інгібітором CYP 3А4 (500 мг двічі на добу 5 днів), системна доза силденафілу (площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зростала на 182 %. Одночасний прийом інгібітора ВІЛ-протеази саквінавіру (1200 мг тричі на добу), який також є інгібітором CYP 3А4, призводив до збільшення максимальної концентрації плазми і крові (Сmax) силденафілу на 140 %, AUC – на 210 %. Препарат не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Сильні інгібітори CYP 3А4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть виявляти більш виражені ефекти.
Одночасний прийом інгібітора ВІЛ-протеази ритонавіру, який є високоспецифічним інгібітором Р450, на стадії рівноважних концентрацій (500 мг двічі на добу) з силденафілом (100 мг одноразово) призводить до 300 % збільшення (в 4 рази) максимальної концентрації Cmax силденафілу і 1000 % збільшенню (в 11 разів) AUC силденафілу у плазмі крові. Через 24 години концентрації силденафілу у плазмі були приблизно 200 нг/мл, у той час як при застосуванні силденафілу окремо ці концентрації становили 5 нг/мл. Це пов’язано з ритонавірзумовленими ефектами на ізоферменти Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Коли доза силденафілу для суб’єктів, які отримують інгібітор CYP3A4, застосовувалася згідно з рекомендаціями, концентрація силденафілу у плазмі крові не перевищувала 200 нM для будь-якого пацієнта, і препарат мав добру толерантність.
Однократний прийом aнтациду (магнію гідроксиду і алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.
Інгібітори CYP2С9 (такі як толбутамід, варфарин), інгібітори CYP2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди і відповідні діуретики, інгібітори ангіотензин-конвертуючого ферменту і блокатори кальцієвих каналів не впливали на фармакокінетику силденафілу.
У здорових добровольців не доведений вплив азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на AUC, Cmax, Tmax, швидкість виведення та період напіввиведення силденафілу або його основних метаболітів.
Дослідження in vitro показали, що силденафіл є слабким інгібітором ізоформ цитохрому Р450, а саме – 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4 (IК50 > 150 mM). При застосуванні його в рекомендованих дозах максимальна концентрація силденафілу у плазмі крові досягає приблизно 1 mМ, отже малоймовірно, що силденафіл здатний змінити виведення субстратів цих ізоферментів.
Дослідження in vivo показали, що силденафіл посилює гіпотензивний ефект при короткочасному і тривалому застосуванні нітратів, тому одноразове або курсове застосування донорів оксиду азоту, органічних нітратів або органічних нітритів у будь-яких формах з силденафілом протипоказано.
Коли силденафіл (25 мг, 50 мг і 100 мг) застосовувався хворим на доброякісну гіперплазію простати одночасно з терапією альфа-блокатором доксазозином (4 мг і 8 мг), яка підтримувалась на стабільному рівні, простежувалося додаткове зниження артеріального тиску на 7/7 рт.ст., 9/5 рт.ст. і 8/4 рт.ст. відповідно і середні додаткові скорочення артеріального тиску 6/6 рт.ст., 11/4 рт.ст., і 4/5 рт.ст., відповідно. Коли силденафіл і доксазозин призначали одночасно пацієнтам, стійким до доксазин-терапії, спостерігалися нечасті випадки симптоматичної постуральної гіпотензії. Її ознаки включали запаморочення і порушення координації при дії світла, але не втрату свідомості. Супутнє лікування силденафілом пацієнтів, що застосовують альфа-адреноблокаторну терапію, може призвести до виникнення симптоматичної гіпотензії у деяких пацієнтів.
Ознак суттєвої взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), кожен з яких метаболізується CYP2С9, не виявлено.
Силденафіл (100 мг) не змінює рівноважну фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеаз , саквінару та ритонавіру, які є інгібіторами CYP3A4.
Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).
Силденафіл (50 мг) не підсилював гіпотензивного ефекту алкоголю у здорових добровольців, які мали максимальний рівень алкоголю в крові 0,08 % (80 мг/ дл).
Не помічено взаємодії силденафілу (100 мг) та амлодипіну у хворих на гіпертензію. Середня додаткового зниження артеріального тиску була 8 мм рт.ст. систолічного та 7 ммHg – діастолічного.
Аналіз безпеки показав відсутність різниці у профілі побічних реакцій у пацієнтів, які приймають силденафіл окремо та з антигіпертензивними препаратами.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Пероральний препарат для лікування порушень ерекції. Відновлює порушену здатність до ерекції і забезпечує природну відповідь на сексуальне збудження. Фізіологічний механізм ерекції статевого члена полягає у вивільненні оксиду азоту (NO) у кавернозному тілі при сексуальній стимуляції. Оксид азоту активує фермент гуанілатциклазу, що призводить до підвищення рівня цГМФ, розслаблення гладеньких м’язів кавернозного тіла і посилення кровотоку у статевому члені.
Силденафіл є потужним і селективним інгібітором цГМФ-специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДК 5), яка забезпечує розпад цГМФ у кавернозному тілі. Cилденафіл чинить периферичну еректильну дію. Силденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло, однак посилює релаксуючу дію NO у тканині кавернозного тіла. При активації шляху NO/цГМФ, що спостерігається при сексуальному збудженні, пригнічення ФДЕ 5 під впливом силденафілу призводить до підвищення рівня цГМФ у кавернозному тілі. Через це для досягнення сприятливого фармакологічного ефекту препарату необхідна адекватна сексуальна стимуляція.
При одноразовому прийомі внутрішньо в дозах до 100 мг у здорових добровольців препарат не спричиняв клінічно значущих змін ЕКГ. Максимальне зниження систолічного артеріального тиску у положенні лежачи при застосуванні препарату внутрішньо в дозі 100 мг становило в середньому 8,4 мм рт. ст. Відповідне зниження діастолічного артеріального тиску у положенні лежачи становило 5,5 мм рт. ст. Зниження артеріального тиску пояснюється вазодилатуючим ефектом силденафілу за рахунок підвищення рівня цГМФ у гладеньких м'язах судин.
Активність силденафілу in vitro щодо ФДЕ 5 у 10 - 10 000 разів перевищує його активність порівняно з іншими ізоформами фосфодіестерази (ФДЕ за типами 1, 2, 3, 4 та 6). Зокрема, активність силденафілу щодо ФДЕ 5 у 4000 раз перевищує його активність щодо ФДЕ 3 - цАМФ-специфічної фосфодіестерази, яка регулює скорочувальну активність міокарда. У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому препарату в дозі 100 мг виявлено легке минуще порушення кольоросприйняття (синього/зеленого) за допомогою тесту Frаnsworth-Munsell 100; через 2 години після прийому препарату це порушення минало. Припускають, що механізмом такого порушення зору є пригнічення ФДЕ 6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці. Результати дослідження in vitro свідчать, що ефект силденафілу на ФДЕ 6 у 10 разів поступається його активності щодо ФДЕ 5. Препарат не впливає на гостроту зору і контрастність сприйняття.
Фармакокінетика. Препарат швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Концентрація препарату у плазмі крові після перорального прийому натщесерце досягає максимального значення протягом 30 - 120 хв (в середньому 60 хв). Абсолютна біодоступність при прийомі внутрішньо становить у середньому 41 % (25 - 63 %). Фармакокінетика препарату при прийомі внутрішньо в рекомендованих дозах (25 - 100 мг) є лінійною. При прийомі силденафілу разом з жирною їжею швидкість всмоктування зменшується, період досягнення максимальної концентрації збільшується на 60 хв, а максимальна концентрація у плазмі крові зменшується в середньому на 29 %. Об'єм розподілу силденафілу в рівноважному стані становить у середньому 105 л/кг. Силденафіл та його основний циркулюючий М-десметиловий метаболіт приблизно на 96 % зв'язується з білками плазми крові. Зв'язування з білками не залежить від концентрації препарату. У здорових добровольців, які одержували препарат одноразово по 100 мг, менше 0,0002 % (в середньому – 188 мг) дози виявляли у спермі через 90 хв після прийому. Одноразовий прийом препарату внутрішньо у дозі 100 мг не супроводжувався зміною рухливості або морфології сперматозоїдів.
Силденафіл метаболізується переважно під впливом CYP3A4 (основний шлях) та CYP2C9 (неосновний шлях) мікросомольних ізоферментів печінки. Основний циркулюючий метаболіт утворюється внаслідок N-десметилювання силденафілу. За селективністю дії на ФДЕ метаболіт можна порівняти з силденафілом, а його активність щодо ФДЕ 5 становить приблизно 50 % активності власне препарату. Концентрація метаболіту у плазмі крові становить приблизно 40 % від такої у силденафілі. N-десметилметаболіт піддається подальшому метаболізму; термінальний період його напіввиведення – приблизно 4 години. Загальний кліренс силденафілу з організму дорівнює 41 л/год, а термінальний період напіввиведення – 3 - 5 годин. Після прийому внутрішньо силденафіл виводиться у вигляді метаболітів переважно з калом (майже 80 % введеної дози) і меншою мірою – з сечею (приблизно 13 % уведеної дози).
У здорових добровольців віком 65 років і старше кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільної лікарської речовини у плазмі крові приблизно на 40 % перевищує рівень його у здорових добровольців молодшого віку (18 - 45 років). Проте аналіз даних про безпечність показав, що вік не впливає на частоту негативних побічних ефектів.
В осіб із легкою (кліренс креатиніну 50 - 80 мл/хв) та помірною (кліренс креатиніну 30 - 49 мл/хв) нирковою недостатністю фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо у дозі 50 мг не змінювалася. В осіб з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижувався, що призводило до збільшення AUC (площа під кривою «концентрація-час») (100 %) та максимальної концентрації (88 %) у плазмі крові порівняно з такими у здорових добровольців.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки тетраедричної форми, вкриті плівковою оболонкою блакитного кольору, з маркуванням «100» (з обох боків) або «50».
Термін придатності.
34 місяці.
Умови зберігання.
Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 1 або по 4 таблетки у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Купер Фарма.
Місцезнаходження.
Б-29, Вахірпур, Делі-110052, Індія.