ІНСТРУКЦІЯ

для  медичного застосування препарату

ЛАМІВІР

(LAMIVIR)

Склад:

діюча речовина: lamivudine (ламівудин);

1 таблетка містить 150 мг ламівудину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид

(Е 171), тальк, пропіленгліколь.

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Противірусні препарати прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A F05.

Клінічні характеристики.

Показання.

ВІЛ-інфекція (у складі комбінованої терапії з іншими антиретровірусними препаратами).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують внутрішньо, незалежно від прийому їжі.

Дорослі та діти старше 12 років: рекомендована доза – 300 мг на добу. Добову дозу розділяють на 2 прийоми по 150 мг або застосовують одноразово у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Доза Ламівіру для дітей віком від 3 до 12 років залежить від маси тіла. Рекомендації режиму дозування для дітей з масою тіла 14 - 30 кг базуються на вивченні фармакокінетичних параметрів в ході клінічних досліджень.

Для дітей з масою тіла 30 кг і більше: рекомендована доза становить 150 мг (1 таблетка) двічі на добу.

Для дітей з масою тіла від 21 до 30 кг: рекомендована доза становить 1/2 таблетки вранці та

1 таблетка ввечері.

Для дітей з масою тіла від 14 до 21 кг: рекомендована доза становить 1/2 таблетки двічі на добу.

Дітям віком від 3 місяців до 3 років і з масою тіла менше 14 кг рекомендується розчин Ламівіру для перорального застосування з відповідним дозуванням.

Побічні реакції.

З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, анорексія та/або зниження апетиту, біль у животі, транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів, амілази в сироватці крові, панкреатит (хоча зв’язок його з лікуванням до кінця не з’ясований).

З боку центральної нервової системи: головний біль, підвищена втомлюваність, безсоння або порушення сну, запаморочення, депресії, рідко – парестезії. Описані випадки периферичної нейропатії, хоча причинний зв’язок з лікуванням до кінця не встановлений.

З боку дихальної системи: симптоми та ознаки ушкодження слизової оболонки носа (нежить, подразнення слизової оболонки), кашель.

З боку системи крові: нейтропенія, тромбоцитопенія.

З боку шкіри: висипи на шкірі, алопеція.

З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія, міопатія, міозит, рідко – рабдоміоліз.

Інші: грипоподібний синдром, нездужання, гарячка, алергічні реакції, перерозподіл жирових відкладень на тілі.

При застосуванні антиретровірусних нуклеозидних аналогів (зидовудину, ламівудину) як монотерапії або у складі комбінованої терапії спостерігалися випадки розвитку лактатного ацидозу і тяжкої гепатомегалії з жировою дегенерацією. Ожиріння і довготривале застосування ламівудину і зидовудину є факторами ризику розвитку ацидозу і гепатомегалії.

Передозування.

Дані про випадки гострого передозування обмежені. Відомо, що застосування дорослим пацієнтом 6 г ламівудину не супроводжувалося виникненням будь-яких специфічних явищ або симптомів, характерних для передозування; гематологічні показники при цьому залишалися в межах норми.

Лікування. У разі передозування рекомендується контролювати стан пацієнта для своєчасного виявлення ознак інтоксикації і проводити стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудин виводиться шляхом діалізу, при передозуванні можна застосовувати гемодіаліз, але цей спосіб лікування недостатньо вивчений.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Адекватні та добре контрольовані дослідження застосування Ламівіру під час вагітності не проводились, тому застосування препарату під час вагітності можливе лише в тому випадку, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Дослідження на людях показали, що ламівудин проникає крізь плаценту.

Хоча дослідження на тваринах не є цілком прогностичними для людини, дані, отримані в дослідах на кролях, свідчать про можливий ризик ранньої загибелі ембріонів.

Повідомлялось про незначне обортнє підвищення рівня лактату в сироватці крові, що могло бути наслідком порушення функції мітохондрій, у новонароджених та немовлят, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази під час вагітності або пологів. Клінічне значення цього підвищення рівня лактату в сироватці крові не відоме. Існують також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, судоми та інші неврологічні захворювання. Проте причинний взаємозв’язок цих проявів із впливом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази під час вагітності або пологів не встановлений. Ці дані не мають відношення до рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів для попередження вертикальної передачі ВІЛ у вагітних.

Існують поодинокі повідомлення про анемію, інфекції сечо-статевих шляхів, порушення функції печінки, панкреатит у жінок, які застосовували ламівудин як монотерарію або в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами під час вігітності. Проте причинний взаємозв’язок цих проявів із впливом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази під час вагітності не встановлений.

Жінкам, інфікованим ВІЛ, не рекомендується годувати дітей груддю через ризик постнатальної передачі ВІЛ дитині з грудним молоком. Ламівудин екскретується в грудне молоко людини в концентраціях, подібних до тих, які виявляються в сироватці.

Діти.

Ламівудин у вигляді таблеток показаний для застосування дітям віком від 3 років і з масою тіла не менше 14 кг. Для дітей віком від 3 місяців до 3 років, які не можуть застосовувати таблетки, рекомендується розчин Ламівіру для перорального застосування з відповідним дозуванням.

Особливості застосування.

Ламівір не рекомендується застосовувати у вигляді монотерапії. Пацієнти повинні усвідомлювати, що лікування сучасними антиретровірусними препаратами, включаючи Ламівір, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому вони мусять застосовувати відповідні запобіжні заходи.

У пацієнтів, які лікуються Лімівіром або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, існує ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому потрібен ретельний нагляд лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими інфекціями.

Пацієнти з панкреатитом. У пацієнтів з панкреатитом в анамнезі застосовувати Ламівір необхідно дуже обережно та лише за відсутності задовільної альтернативної терапії. Застосування ламівудину необхідно негайно припинити при виникненні клінічних ознак, симптомів або при зміні лабораторних показників, що вказують на панкреатит.

Пацієнти з нирковою недостатністю. У хворих з порушеннями функції нирок застосовувати препарат рекомендовано так, як зазначено у розділі "Спосіб застосування та дози”.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Дані, отримані при лікуванні пацієнтів з помірною і тяжкою печінковою недостатністю, свідчать, що ламівудин не має істотного впливу на функцію печінки. Тому необхідності в корекції дози в цьому випадку немає.

Пацієнти літнього віку. Спеціальних даних немає, однак рекомендується приділяти особливу увагу цій групі хворих у зв’язку з віковими змінами, наприклад, зниженням функції нирок і порушенням гематологічних показників.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом. При застосуванні антиретровірусних нуклеозидних аналогів (в тому числі ламівудину) для лікування ВІЛ-інфекції описані випадки лактоацидозу та гепатомегалії зі стеатозом (іноді – з летальним кінцем). Більшість з цих випадків спостерігалася у жінок. З особливою обережністю слід застосовувати Ламівір для пацієнтів, у яких можливий розвиток печінкової недостатності. Лікування Ламівіром слід припинити у разі появи клінічних або лабораторних ознак лактатного ацидозу або печінкової недостатності, яка може проявлятися гепатомегалією з жировою дегенерацією навіть за відсутності підвищення рівня трансаміназ.

Порушення жирового обміну. Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію. Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, існує можливість виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів. що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії. Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів в сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення в розподілі ліпідів слід проводити у стаціонарі.

ВІЛ-інфекція з супутнім гепатитом В. Дані клінічних досліджень та досвід застосування ламівудину в клінічній практиці показали, що у деяких пацієнтів з хронічним гепатитом В спостерігаються клінічні або лабораторні ознаки рецидивуючого гепатиту після відміни ламівудину, що можуть мати більш тяжкі наслідки у хворих з декомпенсованим захворюванням печінки. При відміні Ламівіру у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, рекомендується періодично контролювати показники функції печінки та маркери реплікації вірусу гепатиту В.

Комбінована противірусна терапія з інтерфероном-альфа і рибавірином. При одночасному застосуванні інтерферону-альфа і ламівудину у складі комбінованої противірусної терапії з рибавірином або без нього у ВІЛ-інфікованих хворих із гепатитом С існує висока імовірність виникнення вираженої печінкової недостатності (іноді – з летальним кінцем). Хворим, які застосовують інтерферон-альфа і ламівудин у комбінації з рибавірином або без нього необхідно регулярно контролювати функцію печінки. При виявленні лабораторних ознак токсичності дози інтерферону-альфа та/або рибавірину слід негайно зменшити або, в окремих випадках, лікування вказаними препаратами потрібно припинити.

Синдром імунного відновлення. Застосування комбінованої антиретровірусної терапії може спричинити активізацію повільно прогресуючих і резидуальних опортуністичних інфекції (наприклад, інфекції, збудниками яких є Mycobacterium avium, Cytomegalovirus, або пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecil [PCP], туберкульоз). У такому разі застосовується відповідна адекватна терапія.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спеціальні дослідження з цього приводу не проводилися. Враховуючи можливі побічні ефекти з боку нервової системи, пацієнтів, які приймають Ламівір, треба попередити про можливіть виникнення реакцій, які негативно вплинуть на здатність керувати механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Імовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді. Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з медикаментами, що застосовуються одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція за участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад, триметоприм). Інші препарати (наприклад, ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Препарати, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації очевидно не призводять до клінічно значущої взаємодії з ламівудином. Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28 %) при одночасному призначенні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Застосування 160 мг триметоприму та 800 мг сульфометоксазолу 1 раз на добу разом із Ламівіром призводить до збільшення концентрації ламівудину у плазмі крові на 43 %. Однак, якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози ламівудину не потрібна. Ефект від застосування вищих доз триметоприму та сульфаметоксазолу не досліджений.

Дослідження in vitro показали, що рибавірин може зменшувати фосфориляцію пірамідин-нуклеозидних аналогів, до яких належить і ламівудин. Однак поки що немає підтвердження фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії при одночасному застосуванні рибавірину і ламівудину.

Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому Ламівір не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ламівудин – синтетичний аналог нуклеозидів з активністю проти вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). In vivo ламівудин метаболізується в активну форму – ламівудин 5-трифосфат. Основний механізм дії ламівудину трифосфату пов’язаний з пригніченням зворотної транскрипції ВІЛ шляхом переривання ланцюга вірусної ДНК. Ламівудину трифосфат також пригнічує РНК- та ДНК-залежну полімеразну активність зворотної транскриптази. Ламівудину трифосфат – слабкий інгібітор α-, β- та γ-ДНК полімераз ссавців. Дослідження in vitro виявили синергізм противірусних ефектів ламівудину у комбінації із зидовудином. Комбінована терапія ламівудином із зидовудином затримує появу мутацій, які призводять до розвитку резистентності до зидовудину.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Препарат швидко та майже повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність ламівудину у дорослих становить 80 – 85 %.

Максимальні концентрації ламівудину в плазмі спостерігаються через 0,5 - 2 години і становлять 1,3 - 1,8 мг/мл.

Розподіл. Середній об’єм розподілу досягає 1,3 л/кг, середній період напіввиведення становить 5–7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми. Відомо, що ламівудин потрапляє в центральну нервову систему і цереброспінальну рідину.

Метаболізм. Як в інфікованих, так і в неінфікованих клітинах ламівудин фосфорилюється до активного метаболіту – ламівудину 5-трифосфату, який має подовжений час напіввиведення (від 10,5 до 15,5 год) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину. Імовірність метаболічної взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька внаслідок невисокого ступеня метаболізму в печінці (5 - 10 %) і низького рівня зв’язування з білками у плазмі.

Виведення. Ламівудин виводиться з організму переважно нирками шляхом активної тубулярної секреції. Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок, незалежно від того, є це наслідком хвороби нирок або літнього віку.

Фармацевтичні характеристики.

Осовні фізико-хімічні властивості: білі довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з літерами "LVR” з одного боку та центральною лінією розлому – з іншого.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 0С.

Упаковка.

По 60 таблеток у контейнері. По 1 контейнеру в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Ципла Лтд.

Місцезнаходження.

Центральний офіс: Мумбаі Централ, Мумбаі - 400 008, Індія.