ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МАКОКС 150,  МАКОКС 300

(MACOX 150,  MACOX 300)

Загальна характеристика:

міжнародна  назва: rifampicin;

основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули з кришечкою і корпусом червоного кольору,  що містять  порошок цегляно-червоного кольору;

склад: 1 капсула містить рифампіцину 150 мг або 300 мг;

допоміжні речовини:  натрію лаурилсульфат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, барвники кармазин, понсо 4 R.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Антибіотики.

Код АТС J04A B02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Рифампіцин – напівсинтетичний антибіотик рифаміцинового ряду, має широкий спектр антимікробної дії. У низьких концентраціях проявляє бактерицидну дію на мікобактерії туберкульозу і грампозитивні  та   грамнегативні   коки (стафіло-, стрепто-, пневмо-, ентеро-, менінго- і гонококи), у  вищих концентраціях активний стосовно грамнегативних бактерій (E.coli, К.pneumoniae, Н.influenzae, Legionellae, Salmonellae, Shigellae, деяких штамів Proteus, P.aeruginosae), окремих спороутворюючих паличок (Bacillus anthracis, Clostridium perfringens) і хламідій.  Первинна резистентність мікобактерій туберкульозу до рифампіцину спостерігається дуже рідко. Також не спостерігається, на відміну від інших рифаміцинів, перехресної резистентності з іншими протитуберкульозними  препаратами або антибіотиками.  До нього чутливі більшість штамів рикетсій Провачека, віруліцидно діє на вірус сказу і пригнічує розвиток рабічного енцефаліту. Крім того, препарат розглядається як один з активних протилепрозних агентів. На гриби, Т.pallidum препарат не діє.

Фармакокінетика. При внутрішньому застосуванні рифампіцин добре всмоктується з травного тракту і швидко проникає в тканини і рідини організму, у тому числі в ліквор (при менінгіті концентрація рифампіцину в спинномозковій рідині становить від 15% до 80% від рівня у сироватці крові) і виявляється в терапевтичних концентраціях у плевральному ексудаті, мокротинні, кавернах, кістках. Після прийому внутрішньо 150 - 300 мг препарату максимальна концентрація його в крові відмічається через 2 год, потім повільно знижується, зберігаючись на терапевтичному рівні протягом 8 - 24 год. У печінці, жовчі, слізній залозі рифампіцин виявляється в більшій концентрації, ніж у крові.

Зв’язується з білками на 80%, метаболізується в печінці з утворенням метаболіту, що зберігає антибактеріальну активність. Виділяється головним чином з жовчю (49 - 60%), частково із сечею (15 - 30%). Період напіввиведення – 1,5 - 5 год. (у перші дні застосування він більший, а надалі зменшується завдяки стимулюючій дії на метаболізм у печінці, внаслідок чого прискорюється його біотрансформація і кумуляції препарату звичайно не відбувається). У хворих з нирковою недостатністю період напіввиведення не змінюється, з печінковою недостатністю – подовжується. З огляду на механізм виведення препарат можна призначати хворим з порушенням функції нирок.

Показання для застосування. Лікування всіх форм туберкульозу  легенів, трахеї і бронхів, сечостатевих органів і мозкових оболонок, інших гострих інфекційних захворювань (пневмонія, бронхіт, гострий і хронічний остеомієліт, пієлонефрит, холангіт, холецистит, гонорея), спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами (особливо стафілококами і гонококами, стійкими до пеніциліну), а також при  безсимптомному носійстві збудника Neisseria meningitidis. Рифампіцин показаний  для лікування різних форм лепри і профілактики її рецидивів.

Спосіб застосування та дози. Препарат призначають внутрішньо за 0,5 - 1 год. до їжі.  Для лікування туберкульозу середня добова доза для дорослих становить 450 мг при одноразовому прийомі (добова доза не повинна перевищувати 600 мг); для дітей до 12 років – 8-10 мг/кг маси тіла на добу, але не більше 450 мг (3 капсули по150 мг) на добу. При поганій переносимості препарату добова доза може бути розділена на 2 - 3 прийоми. Препарат застосовують довготерміново (залежно від форми захворювання до 1 року й довше). Щоб уникнути розвитку стійкості мікобактерій, препарат призначають, як правило,  разом з іншими протитуберкульозними препаратами I і II ряду в їх звичайних дозах.

Для лікування гострих інфекцій нетуберкульозної етіології препарат призначають у добовій дозі 900 - 1 200 мг за 2 - 3 прийоми; дітям – у дозі до 20 мг/кг маси тіла на добу. Добову дозу ділять на 2 - 3 прийоми. Після зникнення симптомів захворювання препарат продовжують приймати ще протягом 2 - 3 днів.

При гострій гонореї препарат дорослим призначають одноразово в добовій дозі 900 мг, тривалість лікування встановлюють індивідуально залежно від виду і тяжкості захворювання (від 1 - 2 днів до 2 тижнів і більше).

При менінгококовому носійстві препарат призначають дорослим у добовій дозі 600 мг. Добова доза для дітей становить 10 - 12 мг/кг маси тіла. Курс лікування – 4 дні.

Як антивірусний засіб для протективного лікування сказу препарат призначають внутрішньо дорослим у добовій дозі 450 - 600 мг, при тяжких ушкодженнях (укус в обличчя, голову, кисті рук) добову дозу можна збільшити до 900 мг. Дітям до 12 років препарат призначають з розрахунку 8 - 10 мг/кг. Добову дозу рекомендують розподіляти на 2 - 3 прийоми. Тривалість лікування – 5 - 7 днів.

При лепрі препарат (у комплексі з імуностимулюючими засобами) призначають внутрішньо по 450 - 600 мг на добу за 1 - 2 прийоми протягом 3 - 6 місяців (можливі повторні курси з інтервалом в 1 місяць). За іншою схемою (на фоні комбінованої протилепрозної терапії) препарат призначають у добовій дозі 450 мг, розподіленої на 3 прийоми протягом 2 - 3 тижнів з інтервалом 2 - 3 місяці протягом 1 - 2 років.

Побічна дія. Можливі шлунково-кишкові розлади, порушення функцій печінки (підвищення активності амінотрансфераз, вмісту білірубіну), алергічні реакції (екзантема, пропасниця, еозинофілія), нейтропенія, тромбоцитопенія, порушення функції центральної нервової системи, в окремих випадках відмічаються гострі порушення функції нирок, диспное і гемолітична анемія.

При нерегулярному прийомі  препарату чи при поновленні лікування після тимчасової перерви можуть відмічатись грипоподібні симптоми, шкірні реакції, пропасниця, гемолітична анемія, тромбоцитопенічна пурпура, гостра ниркова недостатність.

Протипоказання. Жовтяниця, гепатит, захворювання нирок зі зниженням видільної функції; вагітність (І триместр) і лактація;  підвищена чутливість до препарату; дитячий вік до 6 років (дітям до 6 років препарат призначають в іншій лікарській формі). 

Передозування.

Симптоми: нудота, блювання, діарея, підвищення рівня амінотрансфераз печінки.

Лікування: промивання шлунка, симптоматична терапія. Специфічного антидоту не існує.

Особливості застосування. Основне застосування препарату має при лікуванні туберкульозу легенів та інших органів, особливо якщо захворювання спричинене полірезистентними штамами мікобактерій, а також при хламідійній інфекції та лепрі. При інфекціях, спричинених іншими збудниками, застосування рифампіцину обмежене через можливість швидкого розвитку стійкості  до нього мікроорганізмів, випадками резистентності до інших антибіотиків (антибіотик резерву).

Незначне і минуще підвищення  рівня білірубіну, лужної  фосфатази чи амінотрансфераз у сироватці крові не вимагає припинення лікування препаратом.

При лікуванні нетуберкульозних інфекцій досить  швидко можуть з’явитися резистентні штами; цьому процесу можна запобігати, якщо комбінувати рифампіцин з іншими хіміотерапевтичними засобами. У випадку рецидиву не рекомендується призначати препарат без попередніх бактеріологічних тестів.

При лікуванні неспецифічних легеневих уражень з підозрою на туберкульоз не слід призначати препарат до встановлення остаточного діагнозу.

Препарат забарвлює сечу, мокротиння і слізну рідину в червоний колір.

При гонореї рифампіцин, на відміну від пеніциліну, не маскує сифіліс у разі змішаної інфекції, сироваткові тести на сифіліс залишаються позитивними.

При тривалому курсі лікування необхідно щомісяця здійснювати контроль за формулою крові та функціями печінки. У хворих, які перенесли у минулому гепатит або страждають на цироз печінки, ці дослідження рекомендується проводити кожні 2 тижні. Помірні порушення функцій печінки звичайно минущі і можуть минати без відміни препарату при призначенні алохолу, метіоніну, піридоксину, вітаміну В12. З обережністю слід призначати препарат виснаженим хворим, уникати комбінації рифампіцину з потенційно гепатотоксичними препаратами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При сумісній терапії з ПАСК не можна приймати рифампіцин одночасно, а тільки з 4-годинним інтервалом; у поєднанні з ізоніазідом, особливо у хворих з порушеннями функцій печінки, рифампіцин може підсилювати їхню частоту  і вираженість.

У поєднані з еритроміцином підвищується активність рифампіцину відносно стафілококів; у поєднанні з тетрациклінами –  стосовно сальмонели, кишкової палички, шигели; у поєднані з триметопримом (компонентом бактриму, бісептолу) зростає його вплив на клебсієлу, ентеробактер, кишкову паличку.

При поєднанні з теофіліном рифампіцин уповільнює його біотрансформацію (зростає ризик токсичних ефектів).

Рифампіцин  є індуктором  мікросомальних ферментів печінки, тому прискорює елімінацію і може знижувати активність пероральних антикоагулянтів, антидіабетичних засобів, діафенілсульфону, препаратів наперстянки і кортикостероїдів, що  вимагає зміни дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину і після його відміни. При лікуванні рифампіцином спостерігається зниження надійності дії гормональних протизаплідних препаратів (рекомендується застосовувати негормональні засоби котрацепції).

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей,  сухому, захищеному від світла місці, при температурі не вище +25оС. Термін  придатності – 3 роки.

Умови  відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10  капсул у блістері; по 10 блістерів у картонній упаковці.

Виробник. МАКЛЕОДС ФАРМАСЬЮТИКАЛC ЛІМІТЕД.

Адреса. 304-310, Atlanta Arcade, Marol Church Road, Andheri (East), Mumbai – 400059, India.