Середа, 2017-08-23, 1:45 AM
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Медична скарбниця
Головна » 2013 » Жовтень » 20 » РаміГЕКСАЛ
2:19 PM
РаміГЕКСАЛ

ІНСТРУКЦІЯ

для  медичного застосування препарату

РаміГЕКСАЛ

(RamiHEXAL)

 

Склад:

діюча речовина: ramipril;

1 таблетка містить раміприлу 2,5 мг або 5 мг;

допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарил фумарат.

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТС С09А А05.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; дисфункція лівого шлуночка, у тому числі після перенесеного інфаркту міокарда (3-10 доба); діабетична нефропатія.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини, до будь-якого іншого компонента препарату або до інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний або пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); стеноз ниркової артерії (двосторонній або стеноз артерії однієї нирки); трансплантація нирки; стеноз аорти або мітрального клапана серця,  гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; артеріальна гіпотензія або гемодинамічно нестабільні стани; десенсибілізація; тяжка ниркова/печінкова недостатність; первинний гіперальдостеронізм.

Слід уникати застосування препарату або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином, при прийомі препарату РаміГЕКСАЛ® не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням поліакрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних мембран з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛНЩ (ліпопротеїнів низької щільності) із застосуванням декстрану сульфату.

 

Спосіб застосування та дози.

Дозування визначають відповідно до ефекту і переносимості лікарського засобу конкретним хворим.

Таблетки слід ковтати, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ½ склянки).  Таблетки не слід жувати або подрібнювати.

Їжа істотно не впливає на абсорбцію раміприлу, тому  препарат можна приймати до, під час або після їди.

Артеріальна гіпертензія

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні              2-3 тижні.

Звичайна підтримуюча доза: 2,5-5 мг на добу.

Максимальна дозволена добова доза для дорослих: 10 мг.

Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг на добу може бути додаткове  застосування, наприклад, діуретика або антагоніста кальцію.

Хронічна серцева недостатність

Рекомендована початкова доза для дорослих: 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні              1-2 тижні. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг або більше, її можна приймати у вигляді одноразової дози  або розподілити на 2 прийоми.

Максимальна дозволена добова доза: 10 мг.

Лікування після інфаркту міокарда

Рекомендована  початкова  доза:  5 мг на  добу, розподілені на 2 прийоми по 2,5 мг, одну дозу приймають  вранці, а іншу – ввечері. Якщо пацієнт не переносить таке початкове дозування, рекомендується доза 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2-х днів.

Потім, залежно від відповіді хворого, дозу можна  збільшити. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 1-3 дні.

У подальшому загальну добову дозу, яку спочатку розподіляли на дві, можна приймати у вигляді одноразової.

Максимальна дозволена добова доза: 10 мг.

Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь IV за класифікацією NYHA – Нью-Йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів цим лікарським засобом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1,25 мг 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Діабетична нефропатія

Рекомендована початкова доза для дорослих: 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна збільшувати до підтримуючої дози, яка становить 5 мг 1 раз на добу.

Дози понад 5 мг 1 раз на добу вивчалися недостатньо під час контрольованих клінічних досліджень.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з погіршеною функцією нирок

Якщо кліренс креатиніну становить від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла, зазвичай застосовується початкова добова доза для дорослих 1,25 мг.

Максимальна дозволена добова доза у цьому випадку становить 5 мг.

Застосування   раміприлу пацієнтам із тяжкою нирковою  недостатністю  з кліренсом  креатиніну  36 мл/хв  досліджувалося недостатньо.

Пацієнти з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнти з вираженою артеріальною гіпертензією, так само, як і пацієнти, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад, з клінічно значущим стенозом коронарних судин  або судин, що постачають кров у мозок): слід застосовувати зменшену початкову дозу 1,25 мг на добу.

Пацієнти, які попередньо лікувалися діуретиками

Бажано припинити прийом діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування препаратом, або принаймні зменшити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих пацієнтів, які попередньо застосовували  діуретик, зазвичай становить 1,25 мг.

Пацієнти з погіршеною функцією печінки

Відповідь на  лікування  може бути як збільшеною, так і зниженою. Тому  лікування цих пацієнтів слід розпочинати під пильним медичним наглядом. Максимальна дозволена добова доза для дорослих становить 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку

Початкова доза має бути низькою – 1,25 мг на добу.

При призначенні раміприлу у дозі 1,25 мг застосовують препарат у необхідному дозуванні або  лікарській формі.

 

Побічні реакції.

Побічні  реакції  класифікуються  за  частотою  виникнення:  дуже  поширені  (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10000), невстановлені (не можна встановити за наявними даними).

З боку імунної системи: невстановлені – анафілактичні/анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антиядерних антитіл. Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних/анафілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

З боку серцево-судинної системи: поширені – артеріальна гіпотензія, порушення ортостатичної регуляції,  синкопе, біль за грудниною; непоширені – ішемія головного мозку або міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда, тахікардію, аритмії, непритомність, відчуття серцебиття, периферичні набряки, припливи крові до обличчя; рідко поширені – стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт; дуже рідко поширені – короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин; невстановлені – синдром Рейно.

З боку крові та лімфатичної системи: непоширені – еозинофілія; рідко поширені – зменшення кількості білих кров’яних тілець (включаючи нейтропенію і агранулоцитоз), зменшення кількості червоних клітин, зменшення гематокриту, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів, лімфаденопатія, лейкоцитоз, аутоімунні порушення; невстановлені – пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з погіршеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад, червоний вовчак або склеродермію), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни у складі крові.

З боку нервової системи: поширені – головний біль, запаморочення; непоширені – вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія; рідко поширені – тремор, порушення рівноваги; невстановлені – церебральна  ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, відчуття печії, паросмія, погіршення реакції.

Психічні розлади: непоширені – зміни настрою, відчуття тривоги, нервозність, нервова збудливість, неспокій, порушення сну, включаючи сомноленцію; рідко поширені – сплутаність свідомості; невстановлені – порушення уваги, пригнічений настрій.

З боку органа зору: непоширені – порушення зору, включаючи нечіткість зору; рідко поширені – кон’юнктивіт.

З боку органа слуху: рідко поширені – порушення слуху, дзвін у вухах.

З боку дихальної системи: поширені – сухий непродуктивний (подразнювальний) кашель (погіршується вночі й під час відпочинку (наприклад, у положенні лежачи) та частіше трапляється у жінок і осіб, які не палять), бронхіт; непоширені – бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми, закладеність носа, риніт, фарингіт, ларингіт, диспное; дуже рідко поширені –  синусит, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія.

З боку травного тракту: поширені - запалення у ротовій порожнині та травному тракті, розлади травлення, диспепсія, діарея, нудота, запор, блювання; непоширені – підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк кишечнику, включаючи гастрит, сухість у роті; рідко поширені – глосит, відчуття дискомфорту у черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті); невстановлені - афтозний стоматит; у поодиноких випадках  – панкреатит.

Порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак), іноді повна втрата смаку.

Метаболічні порушення: поширені – підвищення рівня калію у крові; непоширені – анорексія, зниження апетиту; невстановлені – зниження рівня натрію у крові, збільшення концентрації калію у сироватці крові, гіпоглікемія.

Гепатобіліарні порушення: непоширені – підвищення рівня печінкових ензимів і/або кон’югатів білірубіну; рідко поширені – холестатична жовтяниця, ушкодження печінкових клітин; невстановлені – гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком).

З боку сечовидільної системи: непоширені – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, посилення вже існуючої протеїнурії (незважаючи на те, що  інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують), збільшення кількості сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності), уремія, олігурія, анурія, підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків).

З боку репродуктивної функції: непоширені – тимчасова еректильна дисфункція, зниження лібідо, імпотенція; невстановлені – гінекомастія.

З боку шкіри: поширені – висипання, свербіж, кропив’янка; непоширені – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки,  гіпергідроз; рідко поширені – ексфоліативний дерматит, уртикарії, оніхоліз; дуже рідко поширені – реакція фоточутливості; невстановлені – макулопапульозні висипання, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція.

З боку опорно-рухового апарату: поширені – м’язові спазми, міалгія; непоширені – артралгія, артрит.

Загальні розлади: поширені – астенія; непоширені – гарячка, підвищене потовиділення;  рідко поширені – слабкість, сонливість, підвищена втомлюваність.

 

Передозування.

Симптоми інтоксикації. Передозування може спричиняти надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність.

Лікування інтоксикації. Промивання шлунка, застосування адсорбентів, натрію сульфату (якщо можливо, протягом перших 30 хвилин). У разі виникнення артеріальної гіпотензії додатково до заходів, спрямованих на відновлення об’єму рідини та сольового балансу, слід застосувати агоністи α1-адренергічних рецепторів (наприклад, норепінефрин, допамін) або ангіотензин II (ангіотензинамід). При виникненні ангіоневротичного набряку – негайне підшкірне введення

0,3-0,5 мл адреналіну або повільне внутрішньовенне введення адреналіну; в подальшому – введення глюкокортикоїдів внутрішньовенно.

Немає даних щодо ефективності форсованого діурезу, зміни pH сечі, гемофільтрації або діалізу з точки зору прискорення елімінації раміприлу або раміприлату. Однак, розглядається можливість проведення  діалізу або гемофільтрації.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовують.

 

Діти. Не застосовують.

 

Особливості застосування.

Препарат слід  застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. Невідкладне  лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ та артеріального   тиску.   Рекомендується   госпіталізація,   спостереження   за   хворим   протягом

12-24  годин  мінімум і виписувати його можна лише після того, як  симптоми повністю зникнуть.

У  пацієнтів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на  біль у животі (з або без нудоти/блювання). Симптоми  ангіоневротичного набряку  зникали після припинення прийому інгібітору АПФ.

Застереження.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи.

При  лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі  мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше у більш високій дозі. На початку застосування препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема

- у пацієнтів із тяжкою, і особливо злоякісною артеріальною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у пацієнтів із серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у пацієнтів із  гемодинамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у пацієнтів із  гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування  діуретиками;

- у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика не можливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

- у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (у результаті незадовільного вживання рідини або солі, або, наприклад, через діарею, блювання або надмірне потовиділення, при хірургічних втручаннях/анестезії, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).

Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об’ємного перенавантаження). При клінічно значущих станах лікування можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти з хворобами печінки.

У пацієнтів з погіршеною функцією печінки відповідь на лікування може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів з тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною, тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти зі значним  зниженням  артеріального тиску.

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального  тиску становить  особливий ризик  (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Пацієнтам після перенесеного інфаркту міокарда встановлюється особливий режим дозування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний тиск < 90 мм рт.ст.) раміприл не застосовують.  

Пацієнти літнього віку.

В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їхнього лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Пацієнти хворі на діабет.

У пацієнтів, які приймають протидіабетичні препарати або інсулін, рекомендується проводити регулярний контроль рівня цукру в крові в перший місяць лікування інгібітором АПФ.

Хірургічні втручання.

Пацієнтам слід інформувати лікаря про те, що вони приймають інгібітор АПФ перед  хірургічним втручанням або анестезією. Рекомендовано припиняти лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, якщо це можливо, за 1 день до хірургічного втручання.

Моніторинг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:

- серцевою недостатністю;

- вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну у сироватці крові може свідчити про одностороннє  погіршення функції нирок;

- погіршенням функції нирок;

- трансплантованою ниркою.

У випадку погіршення функції нирок (кліренс  креатиніну < 50 мл/хв) початкова  доза раміприлу має бути відкоригована (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігали гіперкаліємію. Ризик виникнення гіперкаліємії вищий у пацієнтів з нирковою недостатністю, віком старше 70 років,  у пацієнтів з неконтрольованим цукровим діабетом, у тих, які отримують солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію, або при таких станах, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо вважається доцільним сумісне застосування перерахованих препаратів, рекомендують регулярне моніторування рівня калію в сироватці крові.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації.

Імовірність і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшуються при прийомі інгібіторів АПФ. Перед десенсибілізацією потрібно розглянути можливість тимчасового припинення прийому раміприлу.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігали рідко. Повідомляли також про можливість пригнічення кісткового мозку. Рекомендують контролювати кількість клітин білої крові для виявлення можливої лейкопенії. Частіше моніторування радять здійснювати на початковій  стадії лікування та у пацієнтів із порушеною функцією нирок, супутнім колагеновим захворюванням (системним червоним вовчаком або склеродермією) або якщо пацієнти приймають інші препарати, які можуть викликати зміни картини крові.

Етнічні відмінності.

Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у чорношкірих пацієнтів, ніж у білошкірих. Так само, як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, раміприл може виявитись менш ефективним для зниження рівня артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів.

Кашель.

При застосуванні інгібіторів АПФ повідомляли про випадки кашлю, що є непродуктивним, персистуючим і проходить після припинення терапії. Можливість кашлю, викликаного інгібіторами АПФ, повинна розглядатися при здійсненні диференціальної діагностики кашлю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

На початку терапії, при зміні дозування РаміГЕКСАЛ® може спричинити виникнення побічних ефектів  (запаморочення, сонливість, погіршення зору), тому слід утриматися від керування автотранспортом  та роботи з іншими механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, у результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з поліакрилонітрилу) і ЛНЩ-аферез із застосуванням  декстрану сульфату.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.

Застосовувати з обережністю.

Антигіпертензивні лікарські засоби  (наприклад, діуретики) та інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики):  слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу. Рекомендовано регулярно контролювати сироваткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатоміметики.

Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть викликати зміни у гемограмі. Можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення  може призвести до зростання концентрації літію у сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози у крові.

Їжа. Їжа істотно не змінює абсорбцію раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження артеріального тиску під дією раміприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ  може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.

Гепарин. Можливе підвищення концентрації калію у сироватці крові.

Алкоголь.  Збільшується розширення судин. Раміприл  може посилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищене споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію препарату. 

Метод специфічної гіпосенсибілізації. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент  дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент; кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин II, а також розпад  активного вазодилататора брадикініну. Зменшення кількості ангіотензину ІІ та пригнічення розпаду брадикініну ведуть до вазодилатації.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, раміприлат сприяє зменшенню секреції альдостерону.

 Зростання активності брадикініну, очевидно, зумовлює кардіопротекторний і ендотеліопротекторний ефекти. На сьогодні не встановлено, наскільки це  впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад, непродуктивного кашлю).

Інгібітори AПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, в яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у групі пацієнтів з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою, порівняно з представниками іншої раси.

Прийом раміприлу викликає помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий кровотік і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.

Застосування раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи, без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект розпочинається через 1-2 години після застосування  препарату й досягає максимуму через 3-6 годин та триває протягом 24 годин. Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що  при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років.

Раптове припинення лікування із застосуванням раміприлу не спричиняє швидкого й раптового підвищення артеріального тиску.

Фармакокінетика. У печінці відбувається пресистемний метаболізм раміприлу з утворенням єдиного  активного метаболіту раміприлату (шляхом гідролізу).

Після перорального прийому 10 мг міченого радіоактивно раміприлу приблизно 40 % всієї мітки виводиться з калом і  60 % - із сечею.  80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату. Раміприл глюкуронід і раміприл дикетопіперазин становлять приблизно 10-20 % від загальної кількості, а неметаболізований раміприл - приблизно 2 %.

Абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Застосування раміприлу разом з прийомом їжі не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Максимальні плазмові концентрації раміприлу та раміприлату досягаються, відповідно, через        1 годину та 2-4 години після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається у кілька фаз. Період напіввиведення початкової фази розподілу та елімінації становить близько 3 години. Після цього настає перехідна фаза (з періодом напіввиведення приблизно 15 годин), а потім - кінцева фаза з періодом напіввиведення приблизно 4-5 днів. З огляду на потужне, насичене зв’язування з АПФ і повільну дисоціацію з ензимом, раміприлат характеризується пролонгованою термінальною фазою елімінації при дуже низьких концентраціях у плазмі крові.

Незважаючи  на  тривалу  кінцеву  фазу  виведення,  після  одноразового прийому раміприлу у дозі

2,5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийому багаторазових  доз "ефективний" період напіввиведення, залежно від дози, становить 13-17 годин.

Зв’язування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові становить близько 73 % і 56 % відповідно.

У здорових пацієнтів віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тої, що спостерігається у молодих здорових осіб.

При погіршеній функції нирок виведення раміприлату  нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб з нормальною функцією нирок.

При застосуванні високих доз (10 мг) пацієнтами з погіршеною функцією печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю після перорального прийому 5 мг раміприлу       1 раз на добу протягом 2 тижнів значної кумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі довгасті плоскі таблетки з фаскою та рискою з обох боків та написом «R5» для таблеток по  5 мг та «R2,5» – для таблеток по 2,5 мг з одного боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. 

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 (3 × 10) блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

"Салютас Фарма ГмбХ”, підприємство компанії "Гексал АГ”, Німеччина.

Місцезнаходження.

HEXAL AG, Industriestrasse 25, 83607 Holzkirchen, Germany.

Переглядів: 228 | Додав: GAL | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz