Танкофето - 27 Листопада 2015 - Медична скарбниця
   
Неділя, 2016-12-04, 1:11 PM
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Медична скарбниця
Головна » 2015 » Листопад » 27 » Танкофето
1:03 PM
Танкофето

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Танкофето

 (Tancofeto)

Склад:

діюча речовина: ванкоміцину гідрохлорид;

1 флакон містить ванкоміцину 500 мг (525 000 МО) у формі ванкоміцину гідрохлориду або ванкоміцину 1 г (1 050 000 МО) у формі ванкоміцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: натрію гідроксид, кислота хлористоводнева розведена.

 

Лікарcька форма. Порошок для приготування розчину для інфузій.

 

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальний засіб для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.  Код АТС J01X A01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, які є чутливими до препарату, включаючи метицилінрезистентні штами: ендокардит, сепсис, остеомієліт, інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія), інфекції шкіри та м‘яких тканин. Лікування пацієнтів, які мають алергію на пеніцилін та цефалоспорини.

Для профілактики бактеріальних ендокардитів у пацієнтів з резистентністю збудника до пеніциліну, у яких наявні хвороби клапанів (не дивлячись на їхню природу) у випадку лікування зубів чи при інших хірургічних втручаннях.

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до ванкоміцину або до інших компонентів препарату.

І триместр вагітності.

 

Спосіб застосування та дози.

Ванкоміцин застосовують для внутрішньовенного ведення. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити внутрішньом’язово або у вигляді болюсної ін’єкції через болючість та можливий некроз у місці введення.

Реакції на введення препарату можуть залежати як від концентрації розчину, що вводиться, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл та швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим хворим, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити препарат з концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не має перевищувати 10 мл/хв. Висока концентрація збільшує ризик виникнення побічних реакцій на введення препарату.

 

Загальна тривалість лікування визначається типом та тяжкістю інфекції та клінічною відповіддю пацієнта на лікування.

Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору.

 

Дорослі

Звичайною добовою дозою препарату є 2 г, що можуть бути введені або по 500 мг кожні  6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Загальна тривалість лікування визначається типом та тяжкістю інфекції та клінічною відповіддю пацієнта на лікування. Для лікування стафілококового ендокардиту рекомендується курс лікування у 3 тижні і довше.

Діти

Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім - по 10 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.

Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім - по 10 мг/кг маси тіла кожні 8 годин.

Діти віком від 1 місяця: звичайна доза ванкоміцину становить 10 мг/кг маси тіла кожні      6 годин.

 

Пацієнти з розладами функції нирок.

Слід відкорегувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну за нижченаведеною таблицею.

Початкова доза препарату має становити 15 мг/кг маси тіла, навіть для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

Для пацієнтів, які знаходяться на діалізі, початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, призначається до досягнення максимальної концентрації в сироватці крові. Рекомендоване дозування – 1,9 мг/кг/добу.

Для пацієнтів зі значною нирковою недостатністю рекомендується призначати               250-1000 мг препарату 1 раз на день з перервою у кілька днів.

При анурії рекомендують 1000 мг препарату кожні 7-10 днів.

Коли відома концентрація креатиніну в сироватці крові, застосовують таку формулу (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатиніну. Розрахований кліренс креатиніну (мл/ хв) лише визначають, а точний показник кліренсу креатиніну слід вимірювати.

                                   Маса тіла (кг) х (140-вік (у роках))

Чоловіки:       -------------------------------------------------------------------------

                        72 х концентрацію креатиніну у сироватці крові (мг/дл)

 

Жінки: 0,85 х значення, одержане за наведеною вище формулою.

 

Рекомендовані дози ванкоміцину для лікування хворих із нирковою недостатністю

Кліренс креатиніну (мл/хв)

Доза ванкоміцину (мг/добу)

100

1545

90

1390

80

1235

70

1080

60

925

50

770

40

620

30

465

20

310

10

155

 

 

Вміст креатиніну у сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. В іншому випадку отримані показники кліренсу креатиніну не дійсні. Рекомендується спостереження за концентрацією ванкоміцину в сироватці крові у випадках, коли ризик токсичності перевищує зазначені показники: через 2 години після інфузії 1 г препарату пік концентрації становить 20-50 мг/л та мінімальна концентрація до введення наступної дози – 5-10 мг/л у випадку коли зазначені показники перевищені, рекомендується перегляд дозування.

Інструкція з приготування

Для розчинення 500 мг Танкофето слід додати до флакона з порошком 10 мл стерильної води для ін’єкцій, а для розчинення 1 г Танкофето – до флакона додати 20 мл стерильної води для ін’єкцій. У результаті буде отримано розчин з концентрацією 50 мг/мл, що потребує подальшого розведення.

Інструкції з подальшого розведення:

До водного розчину, що містить 500 мг Танкофето, додають щонайменше 100 мл розчину для внутрішньовенного введення, а до водного розчину, що містить 1 г Танкофето, додають не менше 200 мл розчину для внутрішньовенного введення.

Рекомендованими розчинами для внутрішньовенного введення є 0,9 % розчин натрію хлориду або 5 % розчин декстрози (глюкози) для інфузій. Інфузія має тривати не менше 60 хвилин.

 

Побічні реакції.

З боку крові та лімфатичної системи

Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія.

З боку імунної системи

Алергічні реакції, включаючи анафілаксію, медикаментозну лихоманку, еозинофілію та озноб. Можуть виникати анафілактоїдні реакції, кропив’янка, сверблячий дерматит, висипання (включаючи ексфоліативний дерматит), синдром Стівенса-Джонсона.

З боку нервової системи

Запаморочення.

З боку органа слуху

Шум у вухах, вертиго.

Порушення слуху може бути тимчасовим або постійним і розвивається головним чином після високих доз препарату при лікуванні пацієнтів з уже порушеним слухом, при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю або супутньому застосуванні інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

З боку серцево-судинної системи (див. також загальні порушення та реакції у місці введення)

Тромбофлебіт, локальні васкуліти, зупинка серця, шок, виражена артеріальна гіпотензія (ці симптоми переважно пов’язані зі швидкою інфузією препарату).

З боку травного тракту

Нудота, псевдомембранозний коліт.

З боку шкіри та підшкірної тканини:

IgA-бульозний дерматит, токсичний епідермальний некроліз.

З боку нирок

Ниркова недостатність (збільшення сироваткової концентрації креатиніну та сечовини) або інтерстиціальний нефрит. Це виникає головним чином при застосуванні високих доз і супутньому застосуванні аміноглікозидів або при лікуванні хворих із захворюваннями нирок. Після припинення застосування ванкоміцину азотемія зазвичай минає.

Загальні порушення та реакції у місці введення

Під час введення або одразу після швидкого введення ванкоміцину може виникнути анафілактоїдна реакція, прилив крові до верхньої половини тіла (синдром «червоної людини») або біль та спазми у м’язах грудей та спини. Через 20 хвилин дані симптоми можуть минати, але можуть зберігатися протягом кількох годин. Можлива поява болю у місці введення.

 

Передозування.

Передозування характеризується посиленням вираженості побічних явищ.

У разі передозування рекомендується додаткове лікування з підтримкою гломерулярної фільтрації. Ванкоміцин погано видаляється з крові шляхом діалізу. Гемофільтрація та гемоперфузія із застосуванням полісульфонового сорбента може збільшувати кліренс ванкоміцину та зменшувати його кількість у крові.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Ванкоміцин під час вагітності слід застосовувати лише у особливо тяжких випадках.

Застосування ванкоміцину у І триместрі вагітності протипоказане.

Застосування ванкоміцину у ІІ-ІІІ триместрі вагітності – тільки за життєвими показаннями, при цьому необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у сироватці крові.

Препарат екскретується у грудне молоко, тому застосовувати його у період годування груддю рекомендується лише у особливо тяжких випадках, при цьому годування слід припинити.

 

Діти.

Застосовують дітям з перших днів життя.

Необхідно контролювати концентрацію препарату в сироватці крові.

Особливості застосування.

Швидке введення препарату у формі болюсної ін’єкції (наприклад, протягом кількох хвилин) може спричиняти до значну артеріальну гіпотензію, включаючи шок, зрідка з зупинкою серця. Танкофето слід застосовувати у розведеному розчині для інфузій із тривалістю введення не менше 60 хвилин для запобігання появи побічних реакцій на введення. Зупинка інфузійного введення зазвичай призводить до швидкого припинення цих побічних реакцій.

Усім пацієнтам, які лікуються внутрішньовенним ванкоміцином, слід проводити регулярні аналізи крові та контролювати функцію нирок. Також необхідно перевіряти слух пацієнта.

Застосування Танкофето асоціюється з явищами ототоксичності, тому препарат слід з обережністю застосовувати хворим з уже порушеним слухом, хворим з нирковою недостатністю або під час супутнього застосування інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

Втраті слуху може передувати поява шуму у вухах, що може бути сигналом до припинення лікування.

У разі потрапляння препарату за межі судини може виникнути некроз навколишніх тканин. Ризик виникнення тромбофлебіту може бути зменшений шляхом повільного введення розведеного (2,5-5 г/л) розчину та зміною місць введення препарату.

Танкофето слід з обережністю введити хворим з алергічними реакціями на тейкопланин, оскільки описані випадки перехресних алергічних реакцій.

Можливий розвиток псевдомембранозного коліту.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами, що потребують концентрації уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При сумісному застосуванні з анестетиками були повідомлення про випадки еритеми та анафілактоїдних реакцій. Це може бути мінімізовано, якщо ванкоміцин вводити шляхом 60-хвилинної інфузії перед введенням анестезії.

Важливо контролювати взаємодію ванкоміцину з потенційно нейро- та нефротоксичними препаратами (такими як амфотерицин В, аміноглікозиди, бацитрацин, поліміксин В, колістин, віоміцин або цисплатин).

Розчин ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, за винятком тих, сумісність з якими доведена (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспориновими антибіотиками та фенобарбіталом.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ванкоміцин – це трициклічний глікопептидний антибіотик, який отриманий з Amycolatopsis orientalis. Він ефективний проти багатьох грампозитивних мікроорганізмів. Бактерицидна дія ванкоміцину полягає у пригніченні синтезу бактеріальної стінки за рахунок гальмування полімеризації глікопептидів та селективного інгібування синтезу РНК бактерій. Перехресної резистентності між ванкоміцином та іншими антибіотиками не виникає.

Ванкоміцин особливо ефективний відносно: стафілококів, включаючи Staphylococcus aureus та S.epidermidis (включаючи метицилінрезистентні штами); стрептококи, включаючи Streptococcus pyogenеs, S. agalactiae, Streptococci viridians, Enterococcus faecalis (головним чином Streptococcus faecalis), групу гемолітичних стрептококів, S. pneumoniae (включаючи пеніцилінрезистентні штами); Clostridium difficile (у тому числі токсикогенні штами-збудники псевдомембранозного ентероколіту).

До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocytogenes, Lactobacillus spesies. Він неактивний in vitro відносно грамнегативних бактерій, грибів та мікобактерій.

Фармакокінетика.

Абсорбція та розподілення

Після внутрішньовенного введення 1 г ванкоміцину протягом 60 хв середня його концентрація у плазмі крові складає приблизно 63 мг/л одразу після введення, та 23 мг/л через 2 години після закінчення інфузії. 

Після внутрішньовенного введення 500 мг ванкоміцину протягом 30 хв середня його концентрація у плазмі крові складає приблизно 49 мг/л одразу після введення,  19 мг/л через 2 години після закінчення інфузії та 10 мг/л – через 6 годин після закінчення інфузії.

Плазмові концентрації препарату є аналогічними після одноразового та багаторазового введення препарату.

Метаболізм та виведення

Середній період напіввиведення ванкоміцину з плазми крові складає 4-6 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Приблизно 75 % прийнятої дози виводиться із сечею шляхом гломерулярної фільтрації протягом перших 24 годин. Середній плазмовий кліренс складає приблизно 0,058 л/кг/год, середній нирковий кліренс – 0,048 л/кг/год. Нирковий кліренс є досить постійним і складає від 70 % до 80 % виведення ванкоміцину. Об’єм розподілу варіює у межах від 0,39 до 0,97 л/кг. Очевидного метаболізму препарату немає. Зв’язування з білками крові складає 55 % при концентрації ванкоміцину у сироватці крові від 10 до 100 мг/л.

Після внутрішньовенного застосування ванкоміцину гідроохлориду досягаються його інгібіторні концентрації як у плевральній, перикардіальній, асцитичній, передсердній, синовіальній рідинах, у тканинах вушка передсердя,  так і у сечі та перітонеальній рідині. Ванкоміцин погано проникає у цереброспинальну рідину, однак при запаленні мозкових оболонок приникність зростає.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: стерильний від білого до кремового кольору порошок.

 

Несумісність.

Розчин ванкоміцину має низький показник рН, тому є хімічно та фізично нестабільним розчином при його змішуванні з іншими компонентами. Слід уникати змішування з лужними розчинами.

Суміші розчину ванкоміцину та β-лактамних антибіотиків є фізично несумісними. Імовірність преципітації збільшується зі збільшенням концентрації ванкоміцину.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у захищеному від дітей місці при температурі не вище        30 °С. Не заморожувати.

Після розведення отриманий розчин зберігати 24 години при температурі не вище 25 °С та 48 годин – при температурі 2-8 °С. 

 

Упаковка.

Скляний флакон з ламінованою гумовою пробкою, покритою алюмінієвою обкаткою та захисною кришечкою, вміщений у картонну коробку.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник. Страйдс Арколаб Лімітед, Індія

                    Strides Arcolab Limited, India.

 

Місцезнаходження.

Страйдс Арколаб Лімітед, Бангалор, Карнатака, 560076, Індія

Strides Arcolab Limited, Bangalore, Karnataka, 560 076, India.

Переглядів: 69 | Додав: GAL | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz