Середа, 2017-12-13, 8:13 AM
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Медична скарбниця
Головна » 2013 » Січень » 19 » Застосування рентгенологічного дослідження в клініці
3:33 PM
Застосування рентгенологічного дослідження в клініці

Застосування рентгенологічного дослідження в клініці

Під час рентгенологічного дослідження використовують різні методи, що дозво­ляють виявити морфологічні та функціональні особливості органів і систем, які вивчають в нормі та при патології. У кожному конкретному випадку з великої кількості існуючих методів, які доповнюють один одного, потрібно вибра­ти ті методи, що дозволили б у мінімальний час і при мінімальному променевому навантаженні виявити захворювання або звузити коло захворювань, які вимагають диференціальної діагностики.

Залежно від застосованої апаратури розрізняють звичайні та спеціальні методи рентгенологічного дослідження. До звичайних методів відносять       рентгеноскопію та рентгенографію, до спеціальних - методи, які вимагають застосування спеціальної апаратури (флюорографія, томографія, томофлюорографія, пантомографія тощо).

Рентгеноскопія — це рентгенологічне дослідження, при якому одержують рент­генівське зображення на флуоресціюючому екрані, рентгенографія - дослідження, під час якого одержують зображення досліджуваного об'єкта, зафіксоване на світло­чутливому матеріалі у вигляді знімків. Кожен з цих методів має свої переваги й недоліки.

Основною перевагою рентгеноскопії є можливість вивчати морфологічні та функ­ціональні властивості (скорочення серця, екскурсію діафрагми, ковтання та переміщен­ня їжі в травному каналі, тощо) органів, а також здійснювати під візуальним контро­лем їх рентгенівську пальпацію.

Недоліком рентгеноскопії є менша її розподільна здатність, тобто, здатність вия­вити тонкі деталі структури органів (кісток), легеневого малюнка, дрібні тіні, а також вели­ке, порівняно з рентгенографією, променеве навантаження на хворого та лікаря. Трохоскопію виконують в горизонтальному положенні хворого та при вертикаль­ному напрямку знизу вгору пучка рентгенівського випромінювання. Латероскопія — це різновид рентгеноскопічного дослідження, що здійснюють в горизонтальному положенні хворого на боці при горизонтальному напрямку пучка випромінювання.

Рентгенографія дає можливість виявити та зафіксувати на рентгенівській плівці такі морфологічні деталі органів, яких не видно під час рентгеноскопії, документу­вати і зберігати рентгенівські зображення, порівнювати їх у динаміці, робити аналіз результатів дослідження різними спеціалістами.

Основним недоліком рентгенографії є її статичність, яка не дає можливості спо­стерігати функцію органу. В разі звичайної рентгенографії зменшується можливість багатоосьового дослідження. Однак, застосування функціональної та серійної рент­генографії й особливо рентгенокінематографії і комп'ютерної томографії значною мірою усуває згадані недоліки.

Бажання використати позитивні властивості та усунути недоліки рентгенографії зумовило розроблення та вдосконалення багатьох допоміжних методів рентгено­логічної діагностики в напрямку підвищення їх інформативності й економічності.

До спеціальних методів рентгенологічного дослідження відносять флюоро­графію - метод масового рентгенологічного дослідження, суть якого поля­гає в фотографуванні рентгенівського зображення досліджуваного об'єкта з екрана на фотоплівку (розміром - 70x70 або 100x100 мм). Встановлено високу ефективність і економічність флюорографії порівняно з рентгеноскопією; застосо­вується вона переважно під час дослідження органів грудної порожнини, кістково-суглобового апарату.

Електрорентгенографія (ксерорентгенографія) - метод рентгенографії, під час якого рентгенівське зображення отримують на зарядженій напівпровідни­ковій пластинці статичним струмом, а потім перено­сять на звичайний папір. У ділянках плас­тини, що отримали більшу дозу випромінювання, електричний заряд зменшується внаслідок іонізації рентгенівськими квантами. В цих місцях після наступ­ного обпилення пластини менше прилипає графітово­го порошку (з протилежним пластині зарядом). Рент­генівське зображення отримують шляхом перенесення (відбиття) проявного порошку на папір.

Перевагами електрорентгенографії перед звичай­ною рентгенографією є відсутність мокрого етапу проявлення та його скорочення до 2—3 хв, що особливо важливо в травматології й для економії коштовної срібловмісної рентгенівської плівки. На одній селеновій пластинці можна отримати 1-2 тис. знімків. Завдяки крайовому ефекту, що виникає на межі структур із різною щільністю, краще виявляються судини легень, дрібні звапнування молочної залози, жирова та сполучна тканини тощо. Властивий електрорентгенографії більший фотографічний діапазон у поєднанні з крайовим ефектом сприяє кращій візуалізації одночасно окремих деталей м'яких тканин і кісток. Проте на електрорентгенограмі гірше видно тіні з нечіткими кон­турами, що ускладнює оцінку ступеня їх інтенсивності та прозорості під час досліджен­ня, зокрема легень.

Томографія — одержання рентгенологічного зображення певного шару досліджу­ваного об'єкта. На звичайній рентгенограмі відображається сума накладених одна на другу тіней від усієї товщі досліджуваної ділянки тіла, внаслідок чого деталі внутрішньої структури цієї ділянки (органа) маскуються. Щоб їх виявити, застосо­вують томографію. Пошарове зображення досягається тим, що під час експозиції жорстко зв'язані між собою рентгенівська трубка та плівка обертаються синхронно і в протилежних напрямках під кутом близько 50° відносно осі, встановленої на рівні потрібного зрізу. Дискретно зміщуючи вісь обертання на 1—2 см вниз віднос­но лежачого хворого послідовно одержують серію рентгенограм з більш чітким зобра­женням деталей у площині на рівні осі обертання. Тут рентгенівське випромінювання проходить через одну й ту саму точку, його проекція відносно плівки є нерухомою, а вище та нижче розташовані проекції шарів тіла, будучи рухомими, утворюють динамічну нечіткість і, немов розмазуючись, створюють аморфний фон. Для одно­часного одержання зображення кількох шарів досліджуваного об'єкта застосовують симультанні касети.

Пантомографія — томографія об'єктів, які мають вигнуту форму. Метод полягає у відповідності кривини зображуваного на томограмі шару кривині досліджуваного об'єкту. Метод застосовують під час дослідження склепіння черепа, грудної стінки, тазового кільця, щелепи.

 Комп'ютерна томографія (трансмісійна (передавальна) із зовнішнім джерелом випромінювання) - томографія, що полягає у визначенні ступеня ослаблення вузько­го пучка рентгенівського випромінювання, який послідовно переміщується навколо об'єкта, проходячи через його тонкий зріз. Відомості про щільність кожної ділянки зрізу розраховує ЕОМ, і, на підставі різниці щільностей, кодує зображення зрізу, що вивчається на екрані дисплею.

Детектори томографа дуже чутливі. Вони виявляють різницю щільностей струк­тур, яка становить менше 1 %, тоді як на рентгенівському знімку людини фіксується різниця щільностей тільки в 10 %. Перевагою комп'ютерної томографії є обробка та зберігання в пам'яті ЕОМ одержаного зображення. У рентгенівських комп'ютерних томографах (КТ) рентгенівська трубка постійно зв'язана з системою детектора (за допомогою 256 і більше сцинтиляторів) і обертається навколо пацієнта. Рентгенівське випромінюван­ня, виходячи віялом через щілиноподіб­ний отвір під багатьма кутами, прохо­дить крізь досліджуваний зріз (ширина його може коливатись від 1 до 10 мм), послаблюється, реєструється детектором і перетворюється в електричні сигнали. Останні оцифровуються в системи зби­рання даних і обробляються процесором. Поперечні відображення мікрооб'єктів, отримані у вигляді абстрактних чисел, надходять у матричну систему комп'ютера, де перетворюються в умовну шкалу поглинання (шкала Хаунсфілда) і подаються на графічний дисплей у вигляді чорно-білого зображення. Переміщуючи ступінчасто на 5—10 мм пацієнта за віссю тіла, одержують потрібну кількість поперечних зрізів (пироговських). За допомогою комп'ютера можливі реконструкції рентгенівського зображення в сагітальній або фронтальній площинах.

У комп'ютерних томографах фірми "Siemens" рентгенівська трубка та детектор одночасно переміщуються навколо й уздовж пацієнта (по спіралі), що дозволяє збіль­шити чіткість зображення. В найбільш досконалих КТ рентгенівська трубка замінена лінійним прискорювачем електронів, а кільцеподібний детектор має дугу 270°. Вони обидва нерухомі, переміщують по колу 8-10 пучків електронів, які утворюють стіль­ки ж поперечних томографічних зрізів за 0,5-5 с.

За допомогою комп'ютерних томографів при внутрішньосудинному введенні рентгеноконтрастних речовин за швидкістю ущільнення тканин і збільшенням інтен­сивності зображення можна одержати уявлення про функцію окремих органів, вивчи­ти стан кровоносних судин, підвищити контрастність патологічних вогнищ.

Різні методи рентгенологічного дослідження дають можливість вивчати функ­ції досліджуваного органа або системи людини. Просвічуванням (рентгеноскопією) органів грудної порожнини вивчають зміни прозорості легень під час дихання, рухомість куполів діафрагми, ступінь і напрямок зміщення патологічних затемнень та зміни їх форми під час глибокого вдиху та повного видиху. Рентгеноскопію серця застосовують для уточнення змін його форми та розмірів під впливом дихальних проб, для визначення стану тонічної та скоротливої функцій міокарда (ритм, гли­бина або амплітуда скорочень), виявлення пульсації, що передається на навколишні органи (легені, стравохід).

Під час рентгенологічного дослідження травного каналу вивчають моторно-евакуаторну функцію, уточнюють час і ритм випорожнення його, глибину перистальтики.

Функціональні особливості органа уточнюють документально, реєструють на рентгенограмах. Серійні рентгенограми легень, виконані на послідовно експонова­них ділянках однієї плівки у фазі вдиху, видиху та під час дихальної паузи, дають можливість безпосередньо судити про об'єм легеневої вентиляції.

Поліграфія — спосіб рентгенографії, який полягає в багаторазовому зніманні на одну плівку одного й того ж органа з однаковим інтервалом часу для реєстрації змін положення, форми, величини й структури цього органа. Застосовується іноді для вив­чення перистальтики шлунка та стравоходу.

Холецистографія (внутрішньовенна), урографія, бронхографія, пневмоенцефалографія та деякі інші методи поряд із вивченням морфологічних особливостей мають на меті вивчати функціональний стан досліджуваних органів за часом, ступе­нем виділення та просуванням контрастної речовини.

Функціональна рентгенографія кістково-суглобового апарату - це серійні дослідження. В разі потреби досліджують обсяг рухів у суглобах і хребетному стов­пі, встановлюють стан склепіння стопи.

Рентгенокімографія - метод реєстрації рухів органа шляхом його рентгеногра­фії через рухому щільну свинцеву решітку. При цьому контури органа на рентгено­грамі мають зубчасту форму, а величина зубців відображає амплітуду рухів. За допо­могою рентгенокімографії вивчають скоротливу діяльність серця, пульсацію судин, дихальні зміщення діафрагми, ребер та середостіння, перистальтику стравоходу. Рентгенокімографія найчастіше застосовується для уточнення контуру дуг, що утво­рюють серцево-судинну тінь, стану скоротливої та провідникової функцій міокарда при захворюваннях серця, перикарда та великих судин.

Електрокімографія — рентгенологічний метод оцінки функцій органів, базується на реєстрації коливань оптичної щільності їх зображення. За допомогою електрокімографії виявляють пульсаційні рухи зовнішнього контуру серця та великих судин, що дає уявлення про скоротливу функцію кожного відділу серця та магістральних судин окремо.

Рентгенокінематографія здійснюється рентгенокінозйомкою в умовах, які наближаються до звичайного просвічування зі швидкістю 12—48 кадрів за 1 хв. Рентгенокінематографія дає можливість вивчати функції різних органів у звичайних умовах або застосовуючи контрастні речовини.

Рентгенофазокардіографія забезпечує одержання зображення серця та вели­ких судин в означену фазу серцевого циклу. При цьому може виконуватись один знімок у заздалегідь визначену фазу скорочення серця, або два знімки на одній плівці (систоли та діастоли). На диплограмі реєструють амплітуду скорочень серця та великих судин.

Фармакодіагностику застосовують головним чином під час дослідження трав­ного каналу та жовчовивідних шляхів за допомогою введення фармакологічних пре­паратів підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, перорально або через зонд безпосередньо в шлунок або дванадцятипалу кишку.

Активна стимуляція або пригнічення рухової діяльності шлунка та дванадцяти­палої кишки сприяє диференціальній діагностиці патологічних процесів. Особливе значення цей метод має для дослідження дванадцятипалої кишки в умовах штучної релаксаційної гіпотензії, для рентгенодіагностики гепатопанкреатодуоденальної зони.

Таким чином, навіть неповний перелік методів, які застосовуються зараз під час рентгенологічного дослідження різних органів та систем, свідчить про їх різно­манітність. Кожен із зазначених методів сприяє вивченню тільки окремих питань, у зв'язку з чим виникає потреба поєднаного їх застосування (залежно від завдання дослі­дження). Тому потрібно в кожному конкретному випадку проводити раціональний підбір доцільної кількості методів дослідження, які сприяли б вирішенню конкретних діа­гностичних задач.

Переглядів: 3414 | Додав: GAL | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz