Середа, 2017-08-23, 3:13 AM
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Медична скарбниця
Головна » 2014 » Травень » 16 » Зидовудин (таблетки)
8:30 PM
Зидовудин (таблетки)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЗИДОВУДИН

(ZIDOVUDINE)

 

Склад:

діюча речовина:  1 таблетка містить зидовудину 300 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза 2910, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, система для нанесення плівкового покриття - опадрі білий (гіпромелоза, титану діоксид, поліетиленгліколь 400).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A F01.

 

Клінічні характеристики.

Показання. ВІЛ-інфекція у дорослих та дітей (у складі комбінованої терапії).

Хіміопрофілактика у ВІЛ-позитивних вагітних жінок, починаючи з 14-го тижня вагітності та під час пологів з метою запобігання передачі вірусу дитині від матері, початкова профілактика  ВІЛ-інфекції у новонароджених.

 

Протипоказання.

  • Підвищена чутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.
  • Рівень гемоглобіну менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л або кількість нейтрофільних гранулоцитів у периферичній крові менше 0,75 х 109/л.
  • Новонароджені з гіпербілірубінемією, яка не піддається  лікуванню фототерапією, або з рівнем  трансаміназ, що більш ніж у 5 разів перевищує норму.

 

Спосіб застосування та дози. Препарат застосовують незалежно від прийому їжі.

Терапію Зидовудином повинен починати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Лікування ВІЛ-інфекції

Дорослі та діти старше 12 років. Рекомендована доза зидовудину у комбінації з іншими антиретровірусними засобами становить по 1 таблетці 300 мг 2 рази на день.

Діти віком від 6-ти тижнів до 12 років. Рекомендована доза становить 160 мг/мповерхні тіла кожні 8 годин (480 мг/м2 на добу, але не більше 200 мг зидовудину кожні 8 годин). Пацієнтам цієї вікової групи рекомендовано приймати препарат у формі розчину для перорального застосування (див. інструкцію для медичного застосування препарату Зидовудин, розчин для перорального застосування).

Хіміопрофілактика у ВІЛ-позитивних вагітних жінок та початкова профілактика ВІЛ-інфекції у новонароджених.

Рекомендована доза препарату для вагітних (понад  14 тижнів) - по 1 таблетці (300 мг) двічі на день до початку пологів. Під час пологів препарат призначають внутрішньовенно у дозі    2 мг/кг маси тіла одноразово, з наступною внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год кожну годину або перорально в дозі 300 мг кожні три години до моменту перерізання пуповини. Рекомендована доза для новонароджених – 2 мг (0,2 мл)/кг маси тіла кожні 6 годин, починаючи з перших 8-12 годин після народження до шести тижнів, в цьому випадку використовують зидовудин у формі розчину в упаковці, яка призначенена новонародженим зі спеціальним дозучим шприцем (див. інструкцію для розчину для перорального застосування).

Корекція дозування у пацієнтів з гематологічними побічними реакціями. Для пацієнтів, рівень   гемоглобіну   яких   зменшується в межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л)  до   9 г/дл    (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів – у межах від 0,75 х 109/л до 1,0 х 109/л, може бути необхідним зменшення дози (доза розраховується на основі ознак відновлення кісткового мозку і залежить від індивідуального клінічного стану пацієнта) або перерва (2 – 4 тижні) у лікуванні препаратом (див. розділ „Особливості застосування”).

Корекція дозування при захворюваннях нирок. Пацієнтам із серйозними клінічними проявами ниркової недостатності і кліренсом креатиніну £ 10 мл на хвилину рекомендується зменшити добову дозу препарату до 300-400 мг. Подальша корекція дози може бути необхідною на підставі гематологічних показників.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не мають істотного впливу на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин (для можливості прийому цієї дози рекомендовано застосовувати зидовудин у формі розчину для перорального застосування).

Корекція дозування при ураженнях печінки. У хворих на супутній цироз печінки спостерігається акумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але, з огляду на недостатність даних, чітких рекомендацій зробити не можна. За відсутності контролю за рівнем зидовудину в плазмі слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дозування для хворих літнього віку. При призначенні препарату людям літнього віку слід враховувати більш високу частоту випадків зміни гематологічних показників, зниження функції серця, печінки та нирок, наявність супутніх захворювань та прийом інших лікарських засобів.

 

Побічні реакції. Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.

Були повідомлення про побічні ефекти під час терапії ВІЛ-інфікованих як при застосуванні зидовудину окремо, так і в комбінації. Для багатьох із цих ефектів залишається нез’ясованим, чи пов’язані вони із застосуванням зидовудину або широкого спектра інших ліків, які застосовуються при лікуванні ВІЛ-хвороб, чи є результатом самої хвороби.

У пацієнтів під час лікування може виникати  запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію або розвинутись остеонекроз (див. розділ «Особливості застосування»).

Під час комбінованої антиретровірусної терапії може спостерігатися перерозподілґакумуляція жирових відкладень на тілі (дивись розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну комбінацію антиретровірусних препаратів.

Із застосуванням аналогів нуклеозидів пов’язані випадки лактат-ацидозу, іноді фатального, а також вираженої гепатомегалії зі стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота виникнення побічних ефектів класифікується за такою схемою: дуже поширені (>1/10), поширені (>1/100, <1/10), непоширені (>1/1000, <1/100), рідко поширені (>1/10000, <1/1000), дуже рідко поширені (<1/10000).

Кров та лімфатична система.

Поширені: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія. Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1200 – 1500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD4+ клітин менше 100/мм3. У зв’язку з цими побічними ефектами може бути необхідним зменшення дози або відміна терапії. Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином була знижена кількість нейтрофілів, гемоглобіну та рівень вітаміну В12 у сироватці.

Непоширені: тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку.

Рідко поширені: істинна еритроцитарна анемія.

Дуже рідко поширені: апластична анемія.

Метаболізм і розлади травлення.

Поширені: гіперлактатемія.

Рідко поширені: лактат-ацидоз, анорексія.

Нервова система.

Дуже поширені: головний біль.

Поширені: запаморочення.

Рідко поширені: безсоння, парестезія, сонливість, зниження розумової активності, судоми.

Психічні розлади.

Рідко поширені: неспокій, депресія.

Респіраторна система.

Непоширені: задишка.

Рідко поширені: кашель.

Серцево-судинна система.

Рідко поширені: кардіоміопатія.

Гастроінтестинальна система.

Дуже поширені: нудота.

Поширені: блювання, біль у животі, діарея.

Непоширені: метеоризм.

Рідко поширені: панкреатит, пігментація слизової оболонки рота, зміна смакових відчуттів, диспепсія.

Нирки і сечовидільна система.

Рідко поширені: часте сечовиділення.

Гепатобіліарна система.

Поширені: підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну.

Рідко поширені: печінкові розлади, наприклад тяжка гепатомегалія із стеатозом.

Шкіра та підшкірні тканини.

Непоширені: висип, свербіж.

Рідко поширені: пігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, підвищенна пітливість.

Опорно-руховий апарат.

Поширені: міалгія.

Непоширені: міопатія.

Репродуктивна система.

Рідко поширені: гінекомастія.

Загальні розлади.

Поширені: погане самопочуття.

Непоширені: пропасниця, генералізований біль, астенія.

Рідко поширені: озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

За даними клінічних досліджень, частота виникнення нудоти та інших частих побічних ефектів суттєво зменшується після кількох тижнів терапії препаратом.

Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії: у  плацебоконтрольованому дослідженні зидовудин у рекомендованих дозах добре переносився вагітними. Частота побічних ефектів була такою ж, як і в групі, яка отримувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, яких лікували препаратом, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна. Анемія проходила через 6 тижнів після завершення лікування. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і в групі, яка лікувалась зидовудином. Віддалені результати впливу на плід та немовля не відомі.

 

Передозування.

Симптоми: слабкість, головний біль, блювання, посилення проявів побічної дії.

Лікування: промивання шлунка та кишечнику, застосування ентеросорбентів (активоване вугілля), симптоматична терапія. Гемо- та перитонеальний діаліз мають обмежений ефект для видалення зидовудину, але посилюють виведення його метаболіту – глюкуроніду.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними про застосування  під час вагітності, застосовувати препарати зидовудину до 14-го тижня вагітності можна лише тоді, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Повідомлялось про таку скороминучу побічну дію, як підвищення рівня лактату в сироватці крові, що може бути наслідком порушення функції мітохондрій у ВІЛ-негативних новонароджених, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази під час вагітності або пологів. Спостерігались також проявлені з затримкою вади з боку нервової системи (артеріальна гіпертензія, конвульсії, аномальна поведінка). Ці дані не впливають на рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів для попередження вертикальної передачі ВІЛ у вагітних.

Трансмісія від матері до плода: у дослідженні  застосування зидовудину у жінок з терміном вагітності більше 14 тижнів і подальше лікування новонароджених привело до значного зменшення рівня трансмісії ВІЛ від матері до плода (23% у плацебо-групі порівняно з 8% у групі, яка лікувалась препаратом). Пероральна терапія зидовудином починалась між 14-м і 34-м тижнем вагітності і тривала до початку пологів. Під час пологів зидовудин застосовувався внутрішньовенно. Новонароджені отримували зидовудин до досягнення віку 6 тижнів. Немовлятам, які не могли перорально приймати препарат, він призначався внутрішньовенно.

За даними Таїландського дослідження CDC, застосування лише пероральної форми препарату  з 36 тижнів вагітності до початку пологів зменшувало рівень трансмісії ВІЛ від матері до плода з 19% у плацебо-групі до 9% у групі, що отримувала препарат. Дані цих досліджень демонструють, що короткотривалий курс лікування менш ефективний, ніж довготривалий.

Віддалені результати впливу зидовудину на плід та немовля не відомі. Базуючись на даних досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних відносно інфікованих і неінфікованих немовлят, які лікуються зидовудином, не відома. Однак вагітні, які вирішують лікуватися зидовудином, повинні знати про це.

Після застосування одноразової дози зидовудину 200 мг ВІЛ-інфікованими жінками середня концентрація препарату в грудному молоці та сироватці крові була приблизно однаковою. Враховуючи, що зидовудин і вірус потрапляють в грудне молоко, жінкам, які приймають препарат, не рекомендується годувати дітей груддю.

ВІЛ-інфікованим матерям у будь-якому випадку не рекомендовано годувати немовлят груддю, щоб уникнути вертикальної передачі ВІЛ від матері до дитини.

 

Діти. Препарат не призначають пацієнтам молодше 12 років, враховуючи неможливість забезпечення дози менше, ніж 300 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

 

Особливості застосування. Лікування препаратом має проводитись під спостереженням лікаря, який має досвід лікування пацієнтів, інфікованих ВІЛ та хворих на СНІД. У ході лікування необхідний моніторинг вірусного навантаження пацієнта та кількості СD4-лімфоцитів.

Під час лікування необхідно інформувати пацієнта, що прийом препарату не запобігає передачі  вірусу імунодефіциту людини  статевим шляхом або через заражену кров, і не виліковує від   ВІЛ-інфекції, тому у пацієнтів зберігається ризик розвитку розгорнутої картини хвороби з пригніченням імунітету та виникненням опортуністичних інфекцій і злоякісних новоутворень.

Вагітні, які вирішують питання щодо лікування зидовудином з метою попередження               ВІЛ-трансмісії до дитини, повинні знати, що в деяких випадках, незважаючи на лікування,      ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції: анемія, нейтропенія, лейкопенія (звичайно вторинна в результаті нейтропенії) найчастіше зустрічаються при застосуванні високих доз зидовудину (1200 – 1500 мг на добу), у пацієнтів з пізніми стадіями ВІЛ-інфекції та в осіб, у яких до лікування був знижений резерв кісткового мозку. Тому у пацієнтів, які застосовують препарат, необхідно ретельно контролювати гематологічні параметри. Ці гематологічні зміни зазвичай не спостерігаються протягом перших чотирьох-шести тижнів терапії.

Пацієнтам, яким призначено лікування препаратом, необхідний контроль розгорнутих аналізів периферичної крові. На ранній стадії захворювання на ВІЛ-інфекцію аналізи крові можна контролювати через кожні 1 – 3 місяці. При розгорнутій клінічній картині захворювання контроль необхідний один раз на 2 тижні протягом перших трьох місяців терапії, у подальшому – один раз на місяць.

У випадку тяжкої анемії або мієлосупресії під час лікування препаратом або для пацієнтів із вже скомпрометованим кістковим мозком (тобто гемоглобін нижче за 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів менше 1,0 х 109/л) може знадобитись зниження дози зидовудину (див. розділ “Спосіб застосування та дози”).

Лактат-ацидоз: ризик розвитку молочнокислого ацидозу, виражених гепатомегалії зі стеатозом, які спостерігаються при лікуванні антиретровірусними препаратами – аналогами нуклеозиду, можуть призвести до тяжкої необоротної печінкової і ниркової недостатності. Вони можуть з’явитися  через декілька місяців лікування та призвести до фатального наслідку, частіше виникають у пацієнтів жіночої статі. Клінічними ознаками, які можуть свідчити про розвиток лактат-ацидозу, є генералізована слабкість, анорексія, раптове невмотивоване зменшення маси тіла та розлади з боку респіраторної системи (задишка і тахіпное). У разі клінічних проявів лактат-ацидозу і значного погіршення лабораторних показників функції печінки – застосування препарату рекомендовано припинити.

Вплив на мітохондрії: нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня.  Кожна дитина,  котра   зазнає in utero  впливу  нуклеозидних   чи    нуклеотидних   аналогів,    навіть ВІЛ-негативна, має пройти клінічне та лабораторне обстеження на випадок можливого ураження мітохондрій.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл та акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, дорсоцервікальне жирове відкладення, зменшення жирових відкладень на кінцівках та обличчі і збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію. Хоча при застосуванні всіх препаратів групи інгібіторів протеаз і нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи – різний. Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, вираженість хвороби, пов’язаної з ВІЛ-інфекцією, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть виявляти синергічний ефект. Довготривалі наслідки вищезазначених побічних реакцій на сьогодні не відомі. При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити згідно з відповідними клінічними рекомендаціями.

Захворювання печінки: пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності (індекс Чайлда-П’ю 5-6) коригування дози не потрібне. При більш тяжкому ступені ураження печінки (індекс Чайлда-П’ю 7-15) застосування зидовудину не рекомендоване.

З особливою обережністю слід призначати нуклеозидні аналоги пацієнтам із діагнозом хронічний гепатит С і В  або з іншими відомими факторами ризику для печінкових захворювань та жирової дистрофії печінки.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та призвести до тяжкого клінічного стану або загострення симптомів. Звичайно такі реакції виникають протягом перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища повинні бути без затримки досліджені та розпочато їх лікування за необхідності.

Oстеонекроз: хоча етіологія, як вважають, є багатофакторною (включаючи лікування  кортикостероїдами, вживання алкоголю, важку  імунодепресію, високий індекс маси тіла), про випадки розвитку остеонекрозу повідомляли,  особливо  у зв’язку з пацієнтами, які мали  розгорнуту картину ВІЛ-інфекції таґабо довготривале лікування антиретровірусними препаратами. Пацієнти можуть скаржитись на біль, погіршення рухливості суглобів, в цих випадках треба дослідити стан суглобів та розпочати лікування (за необхідності).

Профілактика інфікування після контакту з вірусом

Міжнародні директиви (Центр контролю та попередження захворюваності, червень 1998 р.) рекомендують у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю, наприклад при пораненні голкою, негайно (протягом 1-2 год) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У випадку підвищеного ризику інфікування в схему необхідно включити інгібітор протеаз. Рекомендується продовжувати антиретровірусну профілактику протягом 4 тижнів. Незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів, сероконверсія все ж можлива.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Слід мати на увазі загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість здійснення цих видів діяльності.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінація з рифампіцином призводить до зниження показника площі під фармакокінетичною кривою «концентрація/час» (АUС) для  зидовудину  на 48±34%. Це може призвести до зниження терапевтичної дії зидовудину, тому такої комбінації слід уникати.

Зидовудин пригнічує внутрішньоклітинне фосфорилування ставудину і є антагоністом до нього, такої комбінації слід уникати.

Пробенецид знижує глюкуронізацію і підвищує період напіввиведення і показник АUС   зидовудину.   Ниркова   екскреція глюкуроніду і, можливо, зидовудину при наявності пробенециду знижується.

Ламівудин помірно підвищує максимальну концентрацію зидовудину (на 28%), але не змінює показник АUС. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

При одночасному застосуванні зидовудину і рибавірину підвищується ризик розвитку анемії, тому слід уникати їх комбінації.

Фенітоїн: повідомлялось про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які отримували зидовудин, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Вальпроєва кислота, флуконазол, метадон збільшують показник AUC, при одночасному застосуванні можливе збільшення токсичної дії зидовудину.

Парацетамол, ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон, ізопринозин можуть порушувати метаболізм  зидовудину (конкурентно інгібують глюкуронізацію  або  пригнічують мікросомальний метаболізм у печінці). До таких комбінацій слід підходити з обережністю. Комбінація зидовудину з нефротоксичними або мієлотоксичними  препаратами – пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флюцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином, доксорубіцином – підвищує ризик виникнення побічних реакцій зидовудину (необхідний контроль функції нирок, показників крові та зниження доз, якщо потрібно).

Оскільки деякі хворі, які отримують зидовудин, можуть страждати від опортуністичних інфекцій, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій.

Кларитроміцин знижує абсорбцію зидовудину, тому приймати кларитроміцин слід з інтервалом у дві години.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Противірусний засіб із високою активністю відносно ретровірусів, включаючи віруси імунодефіциту людини (ВІЛ). Конкурентно блокує зворотну транскриптазу, вибірково інгібує реплікацію вірусної ДНК.

Потрапляючи в клітину (як в інфіковану, так і в інтактну), зидовудин за участю клітинних кіназ  піддається   фосфорилуванню  з  утворенням  трифосфатного з’єднання. Зидовудин-трифосфат діє як інгібітор і одночасно як субстрат для зворотної транскриптази вірусу. Утворення вірусної ДНК також блокується завдяки вбудові зидовудину-фосфату у відповідні ланцюжки її молекули з наступним розривом ланцюжків. Конкуруюча взаємодія зидовудин-трифосфату зі зворотною транскриптазою вірусу імунодефіциту людини приблизно в 100 разів сильніша, ніж з людською a-полімеразою.

Комбінація зидовудину та ламівудину знижує кількість ВІЛ і збільшує кількість CD4-клітин. Останні клінічні дані свідчать, що зидовудин у комбінації з ламівудином або в інших режимах лікування, що містять ламівудин, значно знижує ризик прогресування хвороби та смертність від неї.

Зидовудин широко застосовують як компонент антиретровірусної терапії разом з іншими антиретровірусними препаратами цього класу (інгібіторами зворотної транскриптази нуклеозидів) або інших класів (інгібітори протеаз, інгібітори зворотної транскриптази не-нуклеозидів).

Дослідження in vitro показують, що потрійна комбінація аналогів нуклеозидів або двох аналогів нуклеозидів з інгібітором протеаз більш ефективна для пригнічення ВІЛ-індукованих цитопатичних ефектів, ніж один препарат або поєднання двох препаратів.

Фармакокінетика. Всмоктування. Зидовудин швидко і практично цілком абсорбується з кишечнику, біодоступність зидовудину становить 60-70%. Максимальна концентрація зидовудину в сироватці крові досягається через 30 хв і при пероральному застосуванні препарату у дозі 5 мг/кг маси тіла кожні 4 години становить 7,1 мікроМ (1,9 мкг/мл). Зв’язування з білками плазми крові становить 34-38%.

Розподіл. Проникає крізь гематоенцефалічний та плацентарний бар’єри.  Концентрація в спинномозковій рідині становить приблизно 50% від вмісту препарату в плазмі. Виявляється в спермі,   грудному  молоці,   амніотичній  рідині,  крові  плода.  Не кумулює. Концентрація препарату в плазмі крові дитини при народженні аналогічна концентрації препарату в плазмі крові матері при пологах.

Виведення. Піддається розпаду в печінці шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою.

Основний метаболіт – 5-глюкуронілазидотимідин – екскретується нирками і не виявляє противірусної активності. 30% препарату виводиться з сечею в незміненому вигляді.

При нирковій недостатності можливе накопичення метаболітів, що підвищує ризик проявів токсичної дії. При печінковій недостатності та у хворих на цироз печінки можлива кумуляція внаслідок зниження інтенсивності зв’язування препарату з глюкуроновою кислотою. Гемо- і перитонеальний діаліз не впливають на елімінацію зидовудину.

У дітей старше 5-6 місяців фармакокінетичний профіль зидовудину подібний до такого у дорослих.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, круглі, двоопуклі, білого кольору, з відбитком «D» з одного боку і відбитком «11» з іншого боку таблетки.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С, в оригінальній упаковці.

 

Упаковка. По 60 таблеток у пластиковому контейнері з кришечкою та з контролем першого розкриття, по 1 пластиковому контейнеру в картонній пачці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. «Ауробіндо Фарма Лімітед».

 

Місцезнаходження. Плот № 2, Маітрівіхар, Амірпет, Гідерабад – 500 038, Індія.

Переглядів: 218 | Додав: GAL | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz