Обстеження пацієнтів з шлунково-стравохідним рефлюксом

 Обсяг обстеження пацієнтів з шлунково-стравохідним рефлюксом визначається вираженістю симптомів. Пацієнтам без ознак важкого шлунково- стравохідного рефлюксу (аспірації чи задухи) або дисфагії слід дати рекомендації щодо зміни способу життя і провести діагностичний курс лікування блокаторами Н2-рецепторів гістаміну з подальшою оцінкою їх клінічного стану. Якщо симптоми зберігаються або рецидивують через 2-3 місяці після припинення терапії, потрібне проведення подальшого обстеження. У першу чергу слід виконати рентгенологічне дослідження стравоходу і верхніх відділів шлунково-кишкового тракту з барієвої суспензією . Воно безпечне, економічно виправдано, корисне для проведення диференціальної діагностики шлунково-стравохідного рефлюксу з іншими захворюваннями, а також дозволяє виявити різні анатомічні порушення, такі як наприклад грижа стравохідного отвору діафрагми. Однак дане дослідження недостатньо чутливе для визначення ступеня (глибини) ураження слизової оболонки стравоходу. Наявність грижі стравохідного отвору діафрагми аж ніяк не абсолютний сприяючий чинник розвитку шлунково-стравохідного рефлюксу; більш ніж у 33% добровольців, яким було проведено рентгенологічне дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, були діагностовані грижі стравохідного отвору діафрагми, причому частота їх виявлення різко зростала з віком (у деяких групах до 70 %). Наявність спонтанного рефлюксу барієвої суспензії до рівня верхнього отвору грудної клітки є ознакою шлунково-стравохідного рефлюксу. Дане дослідження іноді виявляє незначні стриктури стравоходу, непомітні при проведенні ендоскопічного огляду.

Більш дорогий, але і більш чутливий метод - езофагогастродуоденоскопія (ЕГДС). При проведенні ЕГДС більш ніж у 50% пацієнтів з шлунково-стравохідним рефлюксом не виявляється макроскопічних ознак езофагіту, що служить показанням для застосування у цієї групи пацієнтів більш чутливих досліджень; слід також подумати про можливу наявність у них інших захворювань. Нижче наведена ендоскопічна класифікація езофагіту при шлунково-стравоходу рефлюксі.

Ендоскопічна класифікація езофагіту при шлунково-стравохідному рефлюксі

ступінь 0

Макроскопічні зміни стравоходу відсутні; виявляються тільки гістологічні ознаки шлунково-стравохідного рефлюксу.

ступінь 1

Один або кілька відокремлених вогнищ ураження з гіперемією слизової оболонки або ексудатом вище стравохідно-шлункового переходу.

ступінь 2

Зливні, але не циркулярні ерозивні та ексудативні ураження стравоходу.

ступінь 3

Циркулярні ерозивні та ексудативні ураження стравоходу.

ступінь 4

Хронічні пошкодження слизової оболонки стравоходу (виразки, стриктури, стравохід Барретта)

Клінічні методи оцінки шлунково- стравохідного рефлюксу можна поділити на 3 категорії:

1 . оцінка кислотності

Тест кислотної перфузії (Бернстайна [Bernstein]) 24-годинне моніторування рН стравоходу в амбулаторних умовах

2 . стравохідний бар'єр і рухова активність

Манометрія стравоходу, шлунково-стравохідна сцинтиграфія,  стандартний тест для виявлення рефлюксу кислого шлункового вмісту (модифікований тест Таттла[ Tuttle ]) 24-годинне моніторування рН стравоходу в амбулаторних умовах

3 . Час очищення стравоходу від кислого вмісту

Стандартний тест оцінки кліренсу кислого шлункового вмісту при рефлюксі 24-годинне моніторування рН стравоходу в амбулаторних умовах

Проведення тестів, що дозволяють оцінити функцію стравоходу, показано далеко не всім хворим, а лише тим у кого медикаментозна терапія виявилася неефективною або у кого зв'язок симптомів з шлунково-стравохідним рефлюксом викликає сумніви. Тест Бернстайна встановлює зв'язок наявних клінічних симптомів з підвищеною чутливістю слизової стравоходу до кислоти. Він полягає в почерговому введенні стерильної води і 0,1 н розчину соляної кислоти в дистальний відділ стравоходу. 24-годинне моніторування рН стравоходу в амбулаторних умовах є інформативним методом при обстеженні хворих, що не піддаються стандартній медикаментозної терапії. У пацієнтів з шлунково-стравохідним рефлюксом часто спостерігається підвищена секреція соляної кислоти в шлунку, тому моніторування рН стравоходу допомагає встановити необхідну для лікування дозу блокаторів протонної помпи (БПП). Наявність рефлюксу кислоти в стравохід навіть при призначенні достатніх доз БПП з великою часткою ймовірності свідчить про небажання пацієнта дотримуватися рекомендацій лікаря або про розвиток синдрому Золлінгера-Еллісона (Zollinger-Ellison). Манометрія стравоходу дозволяє оцінити бар'єрну функцію нижнього стравохідного сфінктера і рухову функцію стравоходу. Важкий езофагіт може бути єдиним і раннім проявом склеродермії. У деяких дослідженнях наводяться дані, що свідчать про доцільність проведення амбулаторного моніторування рН за допомогою електродів, встановлених в проксимальному і дистальному відділах стравоходу, при обстеженні пацієнтів з атиповими симптомами рефлюксу, таких як захриплість, напруження тканин шиї, астма та інтерстиціальні хвороби легенів. При неможливості амбулаторного моніторування рН стравоходу показано виконання сцинтиграфії.