Соціально-медичне значення синдрому діабетичної стопи

Типовим і одним із небезпечних для життя хірургічним усклад­ненням цукрового діабету є розвиток гнійно-некротичних уражень нижніх кінцівок, результати лікування яких не можна визнати задо­вільними. Згідно з даними ВООЗ, приблизно у 5 % хворих на цукровий діабет констатують ураження стоп, яке проявляється син­дромом "діабетичної стопи" (СДС). Останній являє собою специфічний симптомокомплекс ураження стопи на тлі цукрового діабету, в пато­генезі якого, з урахуванням вікових змін, виділяють діабетичну мікро-, макроангіопатію, периферичну нейропатію та остеоартропатію, що розвиваються паралельно, взаємообтяжуючи одне одного, з приєд­нанням важких гнійно-некротичних процесів, які характеризуються особливим складом мікрофлори і розвиваються на тлі глибоких пору­шень обмінних процесів тканин та імунодепресії. Означена патологія в 3 % випадків захворювання на цукровий діабет є причиною ампутацій нижніх кінцівок (ВООЗ 1987). Не дивлячись на застосування сучасних методів лікування хворих з СДС, адекватно скоротити кількість високих ампутацій нижніх кін­цівок не вдається і сьогодні.

Якщо врахувати, що на сьогодні в Україні понад 1,5 млн. хворих на цукровий діабет, то можна припустити, що в країні кожного року виконують більше 30 тис. ампутацій нижніх кінцівок у даного кон­тингенту хворих. Необхідно звернути увагу на той факт, що хворі на цукровий діабет після ампутацій ніг гірше піддаються протезуванню, ніж інші категорії, а в багатьох випадках взагалі йому не підлягають. Після ампутації такі хворі стають малорухомими і потребують постійного стороннього догляду.

Ампутація кінцівки — операція, травматична як для самого хворого, так і для його сім'ї, і призводить до значних економічних витрат для суспільства. Крім того, летальність у хворих з СДС після проведення ампутації нижньої кінцівки в наступні 3 роки коливається в межах від 40 до 57 %, а протягом 5 років — від 50 до 70 %. У цій самій групі хворих операції на протилежній кінцівці виконують у межах перших 5 років у 50-66 % пацієнтів. Часто вони закінчуються високими ампу­таціями і другої кінцівки. Ці цифри пояснюють намагання хірургів до пошуку нових методів консервативного та хірургічного лікування ССД, спрямованих на профілактику, локальне зменшення рівня та кількості ампутацій.

Важливе значення з економічної точки зору має аналіз кількості хворих, яких госпіталізують з приводу СДС, та терміни їхнього ліку­вання. Дані літератури свідчать про те, що на долю таких пацієнтів припадає 5,1 ліжко-день на рік, порівняно з 1,1 ліжко-днем для загальної популяції. Тривалість госпіталізації хворих з гнійно-некро­тичними ураженнями стоп на тлі цукрового діабету становить в се­редньому 86-91 день і на 47 % перевищує тривалість госпіталізації, пов'язаної з іншими ускладненнями діабету. Це, природно, потребує значних матеріальних витрат на лікування. Так, у Франції на ліку­вання хворих з діабетичною стопою щорічно витрачають більше 700 млн. доларів, в Англії — 13 млн. фунтів. У США ціна лікування одного пацієнта з трофічною виразкою стопи коливається в межах 2687-4595 доларів на рік. Вартість лікування не обмежується лише терміном перебування в клініці, а й включає в себе амбулаторне лікування. Вартість амбу­латорного лікування цього контингенту хворих підрахувати значно важче, хоча кількість амбулаторних хворих у 7 разів більша ніж стаціонарних. Середня тривалість амбулаторного лікування становить близько 4 місяців, а для 10 % пацієнтів воно триває більше року.

Тому проблему цукрового діабету у багатьох країнах світу виз­начають як медико-соціальну.