Урогенітальний трихомоніаз

Урогенітальний трихомоніаз – інфекційна, а правильніше паразитарна хвороба, яку викликає збудник з класу Найпростіші – піхвова трихомонада (Trichomonas vaginalis). В даному випадку збудник розвивається і розмножується в нижніх відділах статевих органів і сечівнику.

Сама по собі піхвова трихомонада є досить нестійкою у зовнішньому середовищі. Дезінфікуючі розчини інактивують її за кілька секунд, а миття рук з милом призводить до швидкої її загибелі.

Загалом в організмі виділено три форми паразитування трихомонади. Зокрема це звичайна (ще її називають грушеподібна) форма розмноження і амебоподібна (має виражені фагоцитарні властивості, здатна поглинати інших мікроорганізмів, а зокрема мікоплазм та гонококів).

Трихомоніаз є досить поширеним захворюванням серед жінок. По даних різних авторів частота захворювання коливається в межах 50-70% (розрахунок серед жінок, які живуть активним статевим життям). Можливий варіант поза статевого зараження, проте він зустрічається досить рідко. За таким механізмом інфікування може відбутися при контакті з зараженим інструментом під час огляду або користуванні чужою білизною чи рушником.

Інкубаційний період в середньому триває від 5 до 15 днів.

Клініка

Симптоматика захворювання є відносно типовою. Характерні ознаки кольпіту (запальний процес на слизовій оболонці піхви), ендоцервіциту (запалення каналу шийки матки), проктиту і уретриту (запальний процес локалізований у анальному каналі і сечівнику відповідно). Загалом для кольпіту характерні виділення серозного характеру, свербіння зовнішніх статевих органів, при ендоцервіциті з’являється незначний ниючий біль, субфебрильна температура. При проктиті відмічається свербіж в ділянці анального каналу, утруднення при дефекації. Для уретриту притаманні ознаки подразнення слизової оболонки уретри – різь під час сечопуску, наявність серозних а в подальшому гнійних виділень, почервоніння зовнішнього отвору сечівника.

Можна виділити форми геніального трихомоніазу. Гостру, підгостру і торпідну форми об’єднують в свіжий трихомоніаз. Хронічним вважається трихомоніаз, який триває більше ніж 2 місяці. Зустрічається трихомонадоносійство, при якому симптомів хвороби немає, проте у мазках виявляють трихомонади.

Діагностика поєднує в собі дані анамнезу (початок хвороби і можливі статеві контакти з носіями) об’єктивного обстеження та результат вагінальних мазків.

Лікування повинно перш за все спрямовуватися на знищення збудника. Протитрихомонадним ефектом володіють метронідазол, тинідазол, солкотриховак, тержинан. Терапія проводиться у вигляді схеми. Для метронідазолу зокрема прийнятний варіант – по 0,25 г 4р/д в перший день, а далі така сама доза тільки 3р/д. Місцево застосовують промивання, ванночки чи спринцювання антисептичними розчинами (трихомонацид, хлоргексидин). Для ослаблення ознак запалення можна використати коротким курсом протизапальні препарати (німесил, ібупрофен). У випадку виділень допоможуть присипки на основі тальку з додаванням антисептиків.

Крім того слід пам’ятати про особливості лікування всіх геніальних інфекцій:

• лікування проходять обоє партнерів
• заборонено статеві контакти під час лікування
• терапія супутніх статевих хвороб (часто зустрічається поєднання з гонореєю)
• обов’язкові особисті засоби гігієни (зголювання волосся, заміна білизни щоденно).

Для контролю за одужанням проводиться здача мазків впродовж 2-3 менструальних циклів.

Профілактичні заходи зводяться до використання презервативів, особистій гігієні білизни і речей індивідуального вжитку. У випадку пошкодження презервативу чи можливості свіжого інфікування збудником слід негайно провести обмивання зовнішніх статевих органів теплою водою з милом і спринцювання антисептичним розчином.