Вплив лікувальної фізкультури на серцево-судинну систему

Лікувальна фізична культура - метод лікування, що використовує засоби фізичної культури з лікувально-профілактичною метою та для більш швидкого відновлення здоров’я і працездатності хворого, запобігання наслідкам патологічного процесу. ЛФК розглядають як метод патогенетичної терапії, оскільки у разі застосування засобів лікувальної фізкультури у загальну відповідну реакцію всього організму включаються і ті фізіологічні механізми, які беруть участь у патогенетичному процесі.

ЛФК є методом активної функціональної терапії, оскільки засоби лікувальної фізкультури здатні збільшувати функціональні резерви органів і систем, підвищувати функціональну адаптацію хворого та забезпечувати профілактику функціональних розладів.

Систематичні заняття лікувальною фізкультурою сприяють загальному оздоровленню, зміцненню м’язевого апарату, активізації роботи серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, сприяють фізичному розвитку. Під їх впливом покращується кровообіг в тканинах тих чи інших органів, що в свою чергу активізує процеси регенерації, обмінні і трофічні процеси, тим самим запобігаючи прогресуванню і загостренню захворювання. Крім того, систематичні заняття лікувальною фізкультурою з дітьми, допомагають формувати у них дбайливе ставлення до власного здоров’я, навички суспільної поведінки, сприяють розвитку морально-вольових якостей особистості.

Фізичні вправи і серцево-судинна система

Динаміку головних гемодинамічних показників вивчали протягом всього заняття, тобто в стані спокою у горизонтальному та вертикальному положеннях тіла, після кожної частини заняття, після всього заняття та під час відновлення. Частоту серцевих скорочень (ЧСС) визначали пальпаторним методом (після навантажень за 10 с), артеріальний тиск (АТ) систолічний (СТ), діастолічний (ДТ) тиски – за методом Короткова на плечовій артерії. Систолічний (СО) та хвилинний (ХОК) об’єм серця визначали за емпіричними формулами Старра.

Для аналізу ритму серця використовували метод варіаційної пульсометрії. Варіаційні пульсограми записували на одноканальному електрокардіографі ЕКІК-01 у другому стандартному відведенні. Безперервну реєстрацію 100 кардіоциклів з підрахунком інтервалів R-R ЕКГ проводили до заняття, після кожної частини заняття та після його закінчення. Для аналізу ритму серця визначали показники, що характеризують рівень функціонування кардiосистеми: мода (М0), амплітуда моди (АМ0%), а також показники, що визначають ступінь варіації – максимальну (МхRR) та мінімальну (МnRR) амплітуди кардіоінтервалів, варіаційний розмах (ДRR) і похідний показник – індекс напруги (ІН). Для зручнішого сприйняття результатів досліджень розглянемо спочатку зміни в показниках гемодинаміки протягом занять. До початку занять у положенні лежачи показники ЧСС становили 62,0± 2,8 уд./хв., стоячи 74,0±2,8 уд./хв, показники АТ відповідно 120,5±1,5 / 58,8±2,0 та 111,1±2,0 / 70,0±3,3 мм рт.ст. Як видно з табл. 1, зміни положення тіла вплинули і на показники СО та ХОК. У положенні лежачи СО становив 79,4±2,3 мл, а у положенні стоячи зменшився на 32,3±0,3 % і дорівнював 62,0±2,8 мл. Аналогічні зміни простежувались і в показниках ХОК, вони, відповідно, зменшилися на 7,4±0,2 %. 

Таблиця 1

Показники гемодинаміки в спокої та після навантаження протягом заняття (М±m)

Після 15-20-хвилинної розминки, яка складається з різноманітних видів ходьби, бігу, вправ у русі та танцювальних рухів, ЧСС зросла до 144,6±7,2 уд./хв, що на 95,4±0,2 % у порівнянні з показниками в положенні стоячи до навантаження, СТ збільшився від 111,1±2,0 до 160,1±3,5 мм рт.ст, а ДТ зменшився від 70,0±3,3 до 65,2±3,3 мм рт.ст, СО збільшився в 1,5 раза, ХОК – до 13,4±0,5 л/хв. За даними літератури, навантаження при ЧСС 140-160 уд./хв характеризується як аеробне. Для зростання тренувального ефекту під час цього навантаження тривалість виконання вправ повинна бути не менше 5 хв, у результаті чого позитивні зрушення відбуваються в ліпопротеїдному складі крові, однак не виявляються в показниках МПК і ПАНО.

У другій частині заняття (20-25 хв) виконували вправи з вихідного положення стоячи на всі м’язові групи поточним методом. Під час цього ЧСС у наших обстежуваних зростала до 175,3±4,4 уд./хв, АТ становив 182,2±3,4 / 60,5-1,6 мм рт.ст. Порівняно з попереднім навантаженням СО збільшився на 17,4±1,1%, а ХОК на 43,2±0,8%. Отже, робота на цьому відрізку заняття переважно виконувалась в аеробно-анаеробному режимі. Літературні дані свідчать про те, що такий тренувальний режим найперше супроводжується підвищенням максимального споживання кисню (МСК) та збільшення рівня порогу анаеробного обміну (ПАНО).

У третій частині заняття (20-25 хв) виконували вправи на всі м’язові групи з вихідних положень сидячи, лежачи, стоячи на колінах тощо. ЧСС у цьому разі досягала 133,0±4,4 уд./хв, що відповідає аеробному характеру навантажень.

Показники АТ були близькими до показників першої частини заняття і становили 166,6±2,5 / 68,3±2,3 мм рт.ст, тобто СТ став нижчим на 9,3 ±0,8 %, а ДТ збільшився на 12,8±0,6 % порівняно з попередньою частиною заняття.

У четвертій частині заняття виконували статичні вправи Хатха-Йоги протягом 35-40 хв. Утримання кожної пози тривало від 1,5 до 6,0 хв, відпочинок після кожної з поз – у Шавасані (лежачи на спині) або в Макрасані (лежачи на животі) 1,0-1,5 хв. Зменшення ЧСС до 65,3±3,3 уд./хв було зафіксоване вже під час виконання першої пози з невеликим коливанням (±5,6 уд./хв) її показники зберігались протягом усього комплексу йогівських вправ. АТ майже відновився, його показники становили 120,0±23 / 60,0±2,3 мм рт.ст., що збігається з показниками до початку заняття в положенні лежачи. СО зменшився порівняно з попередньою частиною заняття на 20,4±0,8 % і становив 77,9±2,9 мл, що на 1,9±0,2 % менше від вихідного рівня у такому ж положенні тіла. ХОК зменшився на 14,15±1,0 л/хв порівняно з другою частиною і на 7,35±0,2 л/хв – з третьою.

Порівняно з вихідним рівнем показники ХОК були вищими всього на 2,6±0,2%, тобто різниця між показниками не достовірна (Р>0,05).

Отже, всі отримані показники гемодинаміки свідчать про те, що характерна для Йоги статична робота сприяє відновленню функцій ССС.

У п’ятій частині заняття проводили релаксацію в положенні лежачи на спині (12-15 хв), у результаті чого ЧСС стала меншою від вихідного рівня при такому ж положенні тіла на 1,1±0,2 %, її показники становили 61,3±2,4 уд./хв. СТ знизився до 115,5±1,5 мм рт.ст., що на 4,3±0,4 % менше від вихідних показників. ДТ зменшився до 59,4±1,5 мм рт.ст. Показники СО і ХОК зменшились відповідно до 76,1±1,8 мл та 4,65±0,2 л/хв і стали нижчими, ніж вихідний рівень за аналогічного положення тіла.

У шостій, завершальній частині заняття виконували вправи Хатха-Йоги в положенні сидячи протягом 10-15 хв. Після чого в положенні стоячи вимірювали ЧСС і АТ. Відразу після закінчення заняття показники ЧСС становилили 79,3±2,4 уд./хв, що на 6,7±0,3 % більше від вихідного рівня у тому ж положенні тіла. СТ зменшився на 2,9±0,3 % від показників після релаксації, однак був вищим від вихідного рівня на 0,9±0,1 %. ДТ збільшився до 66,6±3,1 мм рт. ст., однак його показники не досягли вихідних даних на 5,9±0,2 % (Р<0,05).

Через 2 хв після закінчення заняття показники ЧСС досягли вихідного рівня, тобто відбулось їх повне відновлення, АТ став близьким до вихідного рівня – 111,6±2,3 / 68,8±2,0 мм рт. ст., повне його відновлення відбулося на третій хвилині. Показники СО і ХОК після закінчення заняття відповідно становили 71,1±6,4 мл та 5,7±0,5 л/хв, а через 2 хв відновлення зменшились до 66,9±2,0 мл та 4,94±0,4 л/хв, що майже відповідає вихідним даним. Різниця між усіма показниками гемодинаміки до початку заняття та після 2 хв відновлення не достовірна (Р>0,05). Швидке відновлення всіх показників гемодинаміки після заняття можна пояснити тим, що ці процеси почалися вже від четвертої частини заняття, тобто приблизно за 60-70 хв до його закінчення.

Невелике збудження серцевого ритму в шостій частині пов’язане не стільки з виконанням вправ, яке відбувалося в повільному темпі і, головно, було спрямоване на розвиток гнучкості, скільки зі зміною положення тіла.

Отож, аналіз показників гемодинаміки протягом усього заняття дає змогу зробити висновок, що тренувальний вплив на ССС мають вправи перших трьох частин заняття в аеробному та аеробно-анаеробному режимах, а вправи Хатха-Йоги та релаксація прискорюють відновні процеси.