ІНСТРУКЦІЯ

для  медичного застосування препарату

ЗИДОВІР

(ZIDOVIR)

Склад:

діюча речовина: зидовудин;

5 мл розчину містять 50 мг зидовудину;

допоміжні речовини: мальтит рідкий; гліцерин (Е 422); метилпарабен (Е 218); пропілпарабен    (Е 216); ароматизатор яблучний (містить пропіленгліколь); кислота лимонна, моногідрат; вода очищена.

 

Лікарська форма.

Розчин для перорального застосування.

 

Фармакотерапевтична група.

Противірусні засоби для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A F01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Комбіноване лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих разом з іншими антиретровірусними препаратами. Профілактика трансплацентарного ВІЛ-інфікування плода.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату. Тяжкий ступінь нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 0,75х10⁹/л) або анемії (рівень гемоглобіну менше     7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л). Період годування груддю.

Не застосовувати новонародженим з гіпербілірубінемією, яка не піддається лікуванню фототерапією, або з рівнем трансаміназ, що більше ніж у 5 разів перевищує норму.

 

Спосіб застосування та дози.

Дорослим і дітям віком від 12 років Зидовір призначають внутрішньо в дозі 500 мг або 600 мг на добу за 2 або 3 прийоми у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами. Препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Для дітей віком від 6 тижнів до 12 років рекомендована доза складає 160 мг/м² поверхні тіла кожні 8 годин (480 мг/м² поверхні тіла на добу), але не більше ніж 200 мг кожні 8 годин, у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

З метою профілактики перинатальної ВІЛ-інфекції інфікованим вагітним (вагітність понад       14 тижнів) призначають Зидовір внутрішньо в дозі 100 мг 5 разів на добу до початку пологів. Під час пологів зидовудин вводять внутрішньовенно у дозі 2 мг/кг маси тіла протягом 1 години з наступною внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год до моменту перетину пуповини.

Новонародженим Зидовір призначають внутрішньо в дозі 2 мг/кг маси тіла кожні 6 годин, починаючи з перших 12 годин після народження і до досягнення віку 6 тижнів, у вигляді розчину для перорального застосування. Немовлятам, яким складно застосовувати препарат перорально, зидовудин призначають внутрішньовенно у дозі 1,5 мг/кг маси тіла протягом         30 хвилин кожні 6 годин.

Для точного дозування використовуйте мірний шприц.

 

Використання мірного шприца

 

1. Зніміть кришку.	2. Вставте канюлю до упору у флакон.
3. Вставте шприц у кришечку канюлі.	4. Наберіть необхідний об’єм розчину (призначений лікарем) у шприц, запобігаючи потраплянню повітря.
5. Після використання промити шприц водою.

 

Ниркова недостатність.

Для хворих із тяжкою нирковою недостатністю рекомендована доза складає 300-400 мг на добу. В подальшому дозу коригують на підставі гематологічних показників та клінічної відповіді на лікування.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не мають суттєвого впливу на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих із термінальною стадією ниркової недостатності, які знаходяться на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин.

Печінкова недостатність.

У хворих на цироз печінки спостерігається акумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але, з огляду на недостатність даних, чітких рекомендацій дати не можна. За відсутності контролю за рівнем зидовудину в плазмі слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дози для пацієнтів із гематологічними побічними реакціями.

Для пацієнтів, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1,0 х 10⁹/л, може бути необхідним зменшення дози або тимчасова відміна препарату.

Хворі літнього віку.

Фармакокінетика зидовудину у хворих старше 65 років не вивчалась, тому спеціальних рекомендацій немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок і змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль основних життєвих функцій перед і під час застосування препарату Зидовір.

 

Побічні реакції.

Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.

Були повідомлення про побічні ефекти під час терапії ВІЛ-інфікованих як при застосуванні зидовудину окремо, так і в комбінації. Для багатьох із цих ефектів залишається нез’ясованим, чи пов’язані вони із застосуванням зидовудину або широкого спектра інших ліків, які застосовуються при лікуванні ВІЛ-хвороб, чи є результатом самої хвороби.

У пацієнтів під час лікування може виникати  запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію або розвинутись остеонекроз (див. розділ «Особливості застосування»).

Під час комбінованої антиретровірусної терапії може спостерігатися перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (дивись розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну комбінацію антиретровірусних препаратів.

Із застосуванням аналогів нуклеозидів пов’язані випадки лактат-ацидозу, іноді фатального, а також вираженої гепатомегалії зі стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота виникнення побічних ефектів класифікується за такою схемою: дуже поширені (>1/10), поширені (>1/100, <1/10), непоширені (>1/1000, <1/100), рідко поширені (>1/10000, <1/1000), дуже рідко поширені (<1/10000).

Кров та лімфатична система.

Поширені: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія. Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1200 – 1500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD4+ клітин менше 100/мм³. У зв’язку з цими побічними ефектами може бути необхідним зменшення дози або відміна терапії. Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином була знижена кількість нейтрофілів, гемоглобіну та рівень вітаміну В₁₂ у сироватці.

Непоширені: тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку.

Рідко поширені: істинна еритроцитарна анемія.

Дуже рідко поширені: апластична анемія.

Метаболізм і розлади травлення.

Поширені: гіперлактатемія.

Рідко поширені: лактат-ацидоз, анорексія.

Нервова система.

Дуже поширені: головний біль.

Поширені: запаморочення.

Рідко поширені: безсоння, парестезія, сонливість, зниження розумової активності, судоми.

Психічні розлади.

Рідко поширені: неспокій, депресія.

Респіраторна система.

Непоширені: задишка.

Рідко поширені: кашель.

Серцево-судинна система.

Рідко поширені: кардіоміопатія.

Гастроінтестинальна система.

Дуже поширені: нудота.

Поширені: блювання, біль у животі, діарея.

Непоширені: метеоризм.

Рідко поширені: панкреатит, пігментація слизової оболонки рота, зміна смакових відчуттів, диспепсія.

Нирки і сечовидільна система.

Рідко поширені: часте сечовиділення.

Гепатобіліарна система.

Поширені: підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну.

Рідко поширені: печінкові розлади, наприклад тяжка гепатомегалія із стеатозом.

Шкіра та підшкірні тканини.

Непоширені: висип, свербіж.

Рідко поширені: пігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, підвищена пітливість.

Опорно-руховий апарат.

Поширені: міалгія.

Непоширені: міопатія.

Репродуктивна система.

Рідко поширені: гінекомастія.

Загальні розлади.

Поширені: погане самопочуття.

Непоширені: пропасниця, генералізований біль, астенія.

Рідко поширені: озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

За даними клінічних досліджень, частота виникнення нудоти та інших частих побічних ефектів суттєво зменшується після кількох тижнів терапії препаратом.

Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії: у  плацебоконтрольованому дослідженні зидовудин у рекомендованих дозах добре переносився вагітними. Частота побічних ефектів була такою ж, як і в групі, яка отримувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, яких лікували препаратом, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна. Анемія проходила через 6 тижнів після завершення лікування. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і в групі, яка лікувалась зидовудином. Віддалені результати впливу  на плід та немовля не відомі.

 

Передозування.

Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім зазначених у розділі «Побічна дія» (стомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. Описані поодинокі випадки гострого передозування зидовудину у дітей та дорослих при застосуванні до 50 г зидовудину. Постійними ознаками були лише нудота і блювання, в одному випадку спостерігалися великі судомні напади. Гематологічні зміни були короткочасними і нетяжкими.

У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мають обмежений ефект на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними, застосовувати зидовудин у період до 14 тижнів вагітності слід лише в тому випадку, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час перебування внутрішньоутробно або під час пологів. Клінічне значення цього невідоме. Є також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час перебування у животі матері або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів у вагітних з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

Даних про віддалені наслідки впливу зидовудину на плід та дитину немає. Базуючись на даних досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних щодо інфікованих і неінфікованих немовлят, яких лікують зидовудином, невідома. Однак вагітні, які вирішують лікуватися препаратом Зидовір, мають знати про це.

Жінкам, інфікованим ВІЛ, не рекомендується годувати дітей груддю через ризик постнатальної передачі ВІЛ дитині з грудним молоком. Зидовудин екскретується в грудне молоко людини в концентраціях, подібних до тих, які виявляються в сироватці крові.

Діти.

Зидовудин у вигляді розчину для перорального застосування застосовують у педіатричній практиці, починаючи з народження дитини.

 

Особливості застосування.

Лікування повинен проводити лікар, який має досвід лікування хворих на СНІД або інфікованих ВІЛ. Необхідний моніторинг вірусного навантаження пацієнта та кількості СD₄-лімфоцитів. Хворих необхідно попередити, що лікування неспроможне запобігати передаванню ВІЛ іншим особам при сексуальному контакті або контакті із зараженою кров’ю. Тому потрібно дотримуватися відповідних заходів безпеки.

Зидовір не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних із пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів із розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми у них такий же, як і у пацієнтів, які не лікувались препаратом Зидовір. У пацієнтів із початковою стадією ВІЛ-хвороби на фоні тривалого лікування препаратом Зидовір ризик розвитку лімфоми невідомий.

Вагітні, які вирішують лікуватися препаратом Зидовір з метою запобігання ВІЛ-трансмісії до дитини, мають знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції. У хворих із розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на фоні лікування препаратом Зидовір можна очікувати розвиток анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але інколи зустрічається раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною щодо нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200-1500 мг на добу) та у пацієнтів із низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби.

Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При розвинутій стадії ВІЛ-хвороби рекомендується контроль гематологічних показників не менше 1 разу на 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і не менше 1 разу на місяць у подальшому. У пацієнтів із ранніми стадіями ВІЛ-хвороби (коли резерв кісткового мозку ще задовільний) гематологічні побічні ефекти виникають не часто. Залежно від клінічного стану пацієнта аналіз крові проводиться рідше, наприклад, кожні 1-3 місяці.

При зниженні рівня гемоглобіну від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л ) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів від 0,75 х 109/л до 1,0 х 109/л може виникнути необхідність у зменшенні дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити одужання – коротка (2-4 тижні) перерва у лікуванні препаратом Зидовір. Відновлення кісткового мозку відбувається зазвичай протягом 2 тижнів, після чого можна відновити терапію препаратом Зидовір у зменшених дозах. У разі значної анемії зменшення дози препарату Зидовір не виключає необхідності гемотрансфузій.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом. Випадки розвитку лактоацидозу та тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, включаючи летальні випадки, спостерігались при лікуванні ВІЛ-інфекції аналогами антиретровірусних нуклеозидів самостійно або в комбінації, включаючи зидовудин. Більшість цих випадків спостерігалась у жінок.

Клінічними ознаками розвитку лактоацидозу можуть бути генералізована слабкість, анорексія та раптове непередбачуване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (ядуха та тахіпное).

Препарат слід з обережністю призначати кожному пацієнту, але особливо хворим із факторами ризику розвитку захворювань печінки. При появі клінічних або лабораторних ознак розвитку лактоацидозу або гепатотоксичності лікування препаратом Зидовір слід припинити (навіть при відсутності підвищення рівня трансаміназ).

Вплив на мітохондрії:  нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня.  Кожна дитина,  котра   зазнає in utero  впливу  нуклеозидних   чи    нуклеотидних   аналогів,    навіть ВІЛ-негативна, має пройти клінічне та лабораторне обстеження на випадок можливого ураження мітохондрій.

Перерозподіл жирових відкладень. Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії. Існують дані, що ризик їхнього виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер (тобто має значення стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії), що відіграє важливу роль і може впливати синергічно на розвиток захворювання та ефективність лікування.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій досі невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення в розподілі ліпідів слід проводити у стаціонарі.

Захворювання печінки: пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності (індекс Чайлда-П’ю 5-6) коригування дози не потрібне. При більш тяжкому ступені ураження печінки (індекс Чайлда-П’ю 7-15) застосування зидовудину не рекомендоване.

З особливою обережністю слід призначати нуклеозидні аналоги пацієнтам із діагнозом хронічний гепатит С і В  або з іншими відомими факторами ризику для печінкових захворювань та жирової дистрофії печінки.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та призвести до тяжкого клінічного стану або загострення симптомів. Звичайно такі реакції виникають протягом перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища повинні бути без затримки досліджені та розпочато їх лікування за необхідності.

Допоміжні речовини: розчин для перорального застосування містить гліцерин, який у великих кількостях може спричинити головний біль, розлад шлунку і діарею.

Oстеонекроз: хоча етіологія, як вважають, є багатофакторною (включаючи лікування  кортикостероїдами, вживання алкоголю, важку  імунодепресію, високий індекс маси тіла), про випадки розвитку остеонекрозу повідомляли,  особливо  у зв’язку з пацієнтами, які мали  розгорнуту картину ВІЛ-інфекції та/або довготривале лікування антиретровірусними препаратами. Пацієнти можуть скаржитись на біль, погіршення рухливості суглобів, в цих випадках треба дослідити стан суглобів та розпочати лікування (за необхідності).

Комбінована противірусна терапія з інтерфероном-альфа і рибавірином. При одночасному застосуванні інтерферону-альфа і зидовудину у складі комбінованої противірусної терапії з рибавірином або без нього у ВІЛ-інфікованих хворих із гепатитом С існує висока імовірність виникнення вираженої печінкової недостатності (іноді – з летальним кінцем). Хворим, які застосовують інтерферон-альфа і зидовудин у комбінації з рибавірином або без нього, необхідно регулярно контролювати функцію печінки. При виявленні лабораторних ознак токсичності дози інтерферону-альфа та/або рибавірину слід негайно зменшити або, в окремих випадках, лікування вказаними препаратами потрібно припинити.

Синдром імунного відновлення. Застосування комбінованої антиретровірусної терапії може спричинити активізацію повільно прогресуючих і резидуальних опортуністичних інфекцій (наприклад, інфекції, збудниками яких є Mycobacterium avium, Cytomegalovirus, або пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecil [PCP], туберкульоз). У такому разі застосовується відповідна адекватна терапія.

Профілактика інфікування після контакту з вірусом: Міжнародні директиви (Центр контролю та попередження захворюваності, червень 1998 р.) рекомендують у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю, наприклад при пораненні голкою, негайно (протягом 1-2 год) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У випадку підвищеного ризику інфікування в схему необхідно включити інгібітор протеаз. Рекомендується продовжувати антиретровірусну профілактику протягом 4 тижнів. Незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів, сероконверсія все ж можлива.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спеціальні дослідження з цього приводу не проводилися. Враховуючи можливі побічні ефекти з боку нервової системи, пацієнтів, які застосовують Зидовір, треба попередити про можливіть виникнення реакцій, які негативно вплинуть на здатність керувати механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але становлять класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Ламівудин: помірне збільшення С_max (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн: повідомлялось про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які отримували зидовудин, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Пробенецид: за обмеженими даними, пробенецид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою «концентрація/час» для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (можливо, і самого зидовудину) зменшується в присутності пробенециду.

Рибавірин: аналог нуклеозиду рибавірин є антагоністом in vitrо антивірусної активності зидовудину, тому слід уникати їхнього одночасного призначення.

Рифампіцин: за обмеженими даними, одночасне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 ± 34 %, проте клінічне значення цього явища невідоме.

Ставудин: зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину при одночасному застосуванні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати зі зидовудином.

Інші взаємодії: інші активні речовини, серед яких – ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно мати на увазі можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, в комбінації з зидовудином.

Сумісне застосування, переважно в гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад, системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії препарату Зидовір. Коли одночасне застосування цих медичних препаратів є необхідним, слід ретельно контролювати функцію нирок і гематологічні параметри, у разі необхідності – зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Оскільки деякі хворі, які лікуються препаратом Зидовір, можуть страждати від опортуністичних інфекцій, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на Зидовір.

 

Фармакологічні властивості.

фармакодинаміка. Зидовудин – аналог тимідину, є високоефективним вибірковим інгібітором реплікації ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Зидовудин послідовно метаболізується внутрішньоклітинними кіназами до 5-моно-, ди- та трифосфату. Зидовудину трифосфат є субстратом для зворотної транскриптази ВІЛ і конкурентним інгібітором цього ферменту.

Противірусна активність препарату зумовлена переважно включенням його монофосфатної форми до ланцюга вірусної ДНК, що призводить до його розриву.

Зидовудину трифосфат має значно меншу спорідненість із ДНК-полімеразами у клітинах людей.

фармакокінетика. Після застосування внутрішньо зидовудин добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, при цьому його біодоступність у дорослих складає 60-70 %.

Максимальна концентрація зидовудину в плазмі крові при пероральному застосуванні у дозі      5 мг/кг кожні 4 години сягає 7,1 мкмоль. У терапевтичному діапазоні доз ступінь зв’язування зидовудину з білками плазми складає 34-38 %.

Відомо, що зидовудин проникає у центральну нервову систему і спинномозкову рідину. Через   2-4 години після застосування внутрішньо співвідношення між концентрацією зидовудину у лікворі та в плазмі крові складає у середньому 0,5.

Основним метаболітом зидовудину в плазмі та сечі є 5-глюкуронід.

Період напіввиведення зидовудину складає приблизно 1,1 години. Приблизно 75 % зидовудину метаболізується в печінці. Виводиться нирками у вигляді 5-глюкуроніду.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю концентрації зидовудину в плазмі підвищені.

При печінковій недостатності можлива кумуляція зидовудину внаслідок уповільнення його зв’язування глюкуроновою кислотою.

 

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: безбарвний або світло-жовтий прозорий розчин з яблучним ароматом.

 

Термін придатності.

2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ⁰С у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 100 мл розчину у флаконі. По 1 флакону в картонній коробці. До упаковки додається мірний шприц.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

Ципла Лтд.

 

Місцезнаходження.

Центральний офіс: Мумбаі Централ, Мумбаі - 400 008, Індія.